Ру́звельт Сайкс (англ. Roosevelt Sykes; 31 січня 1906, Елмар, Арканзас — 17 липня 1983, Новий Орлеан, Луїзіана) — американський блюзовий музикант. Член Зали слави блюзу (1999).
| Рузвельт Сайкс | |
|---|---|
| | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 31 січня 1906 |
| Місце народження | Елмар, Арканзас |
| Дата смерті | 17 липня 1983 (77 років) |
| Місце смерті | Новий Орлеан, Луїзіана |
| Причина смерті | інфаркт міокарда |
| Роки активності | 1920-ті–1983 |
| Громадянство | США |
| Професія | музикант |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | блюз |
| Псевдоніми | Доббі Брегг, Віллі Келлі, Ізі Папа Джонсон |
| Лейбл | Decca, Bluesville, Folkways, Crown, Delmark |
Біографія Редагувати
Народився 31 січня 1906 року в Елмарі, штат Арканзас. Його сім'я декілька разів переїздила з місця на місце, і в підсумку чотирирічний Рузвельт залишився у бабусі. Найперші уроки музики отримав у церкві, причому навчався грати не на піаніно, а на церковному органі. Почав музичну кар'єру у стилі баррелхаус.
У 15 років почав професійно займатися музикою, гастролював у складі різних гуртів і дуетом з приятелем піаністом Лі Гріном. Гастролював молодий музикант в основному в Сент-Луїсі і в його околицях, а також постійно відвідував Мемфіс і Чикаго. Саме у цей час сформувався власний стиль музиканта, його гра стала ще більш насиченою і технічною, яка вже не обмежувалась стилем баррелхаус. Отримав прізвисько «медонос» (англ. The Honeydripper).
У 1929 році випустив першу платівку «44 Blues» на лейблі O'Keh Records, яка мала успіх. До кінця року мав контракти з 4 студіями звукозапису під власним ім'ям і трьома різними псевдонімами (Доббі Брегг, Віллі Келлі, Ізі Папа Джонсон). У 1935 році підписав найважливіший для себе контракт з лейблом Decca Records. Також, записувався як акомпаніатор. У ті ж роки займався пошуками талановитих музикантів для Decca, поєднуючи це з гастролями в провінційних містах, там, куди штатні студійні скаути леблу не могли дістатися.
У 1941 році переїхав до Чикаго. Виступав з Мемфіс Мінні, записувався з гуртом Джампа Джексона, працював сесійним музикантом на лейблах Bullet і Bluebird, з останнім у 1943 році підписав черговий контракт. До того часу вже мав постійний гурт The Honeydrippers. Назва гурту виявилася вельми поширеною. Гурт з точно такою ж назвою створив у 1940-х роках джамп-блюзовий піаніст Джо Ліггінс — The Louisiana Honeydrippers. Зрештою, він перейменувати свій гурт на The Original Honeydrippers.
В 1945 році випустив два ритм-енд-блюзові хіти (кавер-версії «I Wonder» Сесіла Ганта і «The Honeydripper» Джо Ліггінса). Наступного року випустив ще один хіт «The Sunny Road» вже на новому лейблі Victor. Продовжував багато гастролювати, а його партнером був співак Сент-Луїс Джиммі Оден, автор блюзового стандарту «Goin' Down Slow» (1941, Bluebird).
В 1951 році підписав контракт з чиказьким лейблом United Records, на якому також випустив декілька успішних синглів. У 1955 році на новоорлеанському лейблі Imperial записисав «Sweet Home Chicago» (під назвою «Sweet Old Chicago»). Вважається, що версія Сайкса стала своєрідним прикладом для багатьох виконавців цієї пісні. У 1950-х розпустив свій гурт і переїхав у Новий Орлеан. У Новому Орлеані виступав у найкращих клубах, часто гастролював в Сент-Луїсі і Мемфісі, підписав контракти зі студіями Decca, Bluesville, Crown і Delmark, випустив кілька синглів і 5 альбомів. Брав участь у декількох фолк-блюзових фестивалях.
Впродовж своєї кар'єри взяв участь в декількох суто джазових проектах. В свої перші європейські гастролі в 1961 році їздив як джазмен-піаніст в гурті Кріса Барбера. У 1961 році в Лондоні записав два альбоми Face to Face with the Blues і The Honeydripper на лейблі Columbia для серії «Lansdowne Jazz Series».
Впродовж 1970-х років регулярно записувався, випускав новий альбом кожні два роки. Продовжував активно виступати наприкінці 1970-х і на початку 1980-х років.
Помер 17 липня 1983 року від серцевого нападу у віці 77 років у Новому Орлеані. Похований на кладовищі Провіденс-меморіал-парк в Новому Орлеані у невідомому місці. У 1999 році був посмертно включений до Зали слави блюзу.
Дискографія Редагувати
Альбоми Редагувати
- The Return of Roosevelt Sykes (Bluesville, 1960)
- The Honeydripper (Bluesville, 1961)
- Blues (Folkways, 1961)
- Face to Face with the Blues (Columbia, 1961)
- Sings the Blues (Crown, 1962)
- The Honeydripper (Columbia, 1962)
- Hard Drivin' Blues (1964, Delmark) з Гоумсік Джеймсом
- Roosevelt Sykes In Europe (1966, Delmark)
- The Meek Roosevelt Sykes (Carson, 1970)
- New Orleans (Le Chant du Monde, 197?)
- The Honeydripper's Duke's Mixture (Barclay/Blue Star, 1971)
- Dirty Double Mother (BluesWay, 1973)
- Feel Like Blowing My Horn (Delmark, 1973)
- Hard Drivin' Blues (Delmark, 1975)
- Music Is My Business (Blue Labor, 1977)
Сингли Редагувати
- «Fine and Brown»/«Lucky Blues» (United, 1952)
- «Raining in My Heart»/«Heavy Heart» (United, 1953)
- «Walkin' this Boogie»/«Security Blues» (United, 1953)
- «Living the Life I Love»/«Four O'Clock Blues» (United, 1954)
- «Come Back Baby»/«Tell Me True» (United, 1955)
- «Sweet Old Chicago»/«Blood Stains» (Imperial, 1955)
- «Hush Oh Hush»/«Crazy Fox» (Imperial, 1955)
- «Pinewoods»/«I'll Get Even» (Bea & Baby, 195?)
- «Miss Ida B.»/«Satellite Baby» (Bluesville, 1960)
- «Slave for Your Love»/«Gone With the Wind» (Kent, 1962)
- «Wild Side»/«Out On a Limb» (Kent, 1965)
Література Редагувати
- Edward Komara. Encyclopedia of the Blues, 2 Volume Set. — Routledge, 28 жовтня 2005. — Т. 2. — 1440 p. — ISBN 0415926998.
- Eric S. LeBlanc and Bob Eagle. Blues: A Regional Experience. — Santa Barbara : Praeger, 2013. — 598 p. — ISBN 978-0-313-34423-7.
Посилання Редагувати
- Біографія на Allmusic (англ.)
- Біографія на Discogs (англ.)
- Ілюстрована дискографія Рузвельта Сайкса (англ.)
- Encyclopedia of Arkansas — 2006.