Реактивний опір Реакти вний о пір реактанс англ reactance величина яка визначає опір що надається змінному струму електр

Реакти́вний о́пір (реактанс англ. reactance) — величина, яка визначає опір, що надається змінному струму електричною ємністю та індуктивністю кола чи його ділянки

Як і активний опір, реактивний опір вимірюється в Омах, водночас, позитивні значення вказують на індуктивний реактивний опір, а негативні — на ємнісний реактивний опір. Зразковий резистор має нульовий реактивний опір, тоді як взірцеві котушки індуктивності та конденсатори, мають нульовий активний опір. З підвищенням частоти, індуктивний реактивний опір збільшується, а ємнісний реактивний опір зменшується.

Пояснення Редагувати

Змінний струм, на відміну від постійного струму, проходить крізь конденсатор. Але струм у конденсаторі, так званий струм зміщення, максимальний не тоді, коли до конденсатора прикладена найбільша напруга, а тоді, коли напруга найшвидше змінюється (з підвищенням частоти, струм у колі збільшується).

Під час проходження струму крізь котушку, струм мінімальний при найбільшій зміні напруги (зі збільшенням частоти, струм у колі зменшується).

Змінний струм у конденсаторі й котушці має ще таку особливість, що він не призводить до втрат енергії, якщо знехтувати звичайним активним опором.

Для опису опору цих елементів змінному струму, вводиться залежна від частоти величина — реактивний опір X.

Для індуктивності L

Для ємності C

Тут ω = 2*π*f — циклічна частота, f — лінійна частота.

Реактивний опір синусоїдальному струму, у разі послідовного з'єднання індуктивного і ємнісного елементів кола, дорівнює

де — кутова частота, і — індуктивність і ємність.

Реактивний опір поряд із активним опором, є складовою частиною імпедансу

де Z — імпеданс, R — активний опір, i — уявна одиниця.

Співвідношення між активним й реактивним опором дозволяють визначити зміну фази змінного струму на ділянці кола.

Примітки Редагувати

Veley, Victor F. C. (1987). The Benchtop Electronics Reference Manual. New York: Tab Books. с. 229, 232.
Irwin, D. (2002). Basic Engineering Circuit Analysis, page 274. New York: John Wiley & Sons, Inc.
Glisson, Tildon H. (26 листопада 2010). Introduction. Introduction to Circuit Analysis and Design. Dordrecht: Springer Netherlands. с. 1–17. ISBN 978-90-481-9442-1.

[1] Veley, Victor F. C. (1987). The Benchtop Electronics Reference Manual. New York: Tab Books. с. 229, 232.

[2] Irwin, D. (2002). Basic Engineering Circuit Analysis, page 274. New York: John Wiley & Sons, Inc.

[3] Glisson, Tildon H. (26 листопада 2010). Introduction. Introduction to Circuit Analysis and Design. Dordrecht: Springer Netherlands. с. 1–17. ISBN 978-90-481-9442-1.