www.wikidata.uk-ua.nina.az

Вершина вічного світла гіпотетична точка на поверхні астрономічного тіла яку завжди освітлює Сонце Така вершина повинен

Вершина вічного світла

Вершина вічного світла — гіпотетична точка на поверхні астрономічного тіла, яку завжди освітлює Сонце. Така вершина повинен мати високу широту, велику висоту і знаходитись на тілі з дуже малим нахилом осі. Існування таких вершин було вперше постульовали Бір і Медлер 1837 року. Вони сказали про місячні полярні гори: «…багато з цих вершин мають (за винятком затемнень, спричинених Землею) вічне сонячне сяйво». Пізніше про ці полярні піки згадав Каміл Фламмаріон 1879 року, який припустив, що можуть існувати pics de lumière éternelle на полюсах Місяця. Вершини вічного світла були б вигідними для дослідження космосу та колонізації через можливість розташованого там електричного пристрою отримувати сонячну енергію незалежно від часу доби чи дня року та відносно стабільного діапазону температур.

Детальна місячна топографія, зібрана Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO), свідчить про те, що жодна точка на Місяці не отримує постійного світла як взимку, так і влітку. Однак на краях кратера є точки, які мають дуже тривалі періоди сонячного світла.

На Місяці ред.

Орбітальна зйомка ред.

Космічні апарати SMART-1 Європейського космічного агенства, Клементина Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору США та SELENE Агентства аерокосмічних досліджень Японії створили карти місячних полюсів, які використовувалися для визначення місць, що отримують вічне світло. Орбітальний апарат спостерігав за освітленням на полюсах і шукав сезонні коливання, а також складав карту рельєфу, щоб можна було топографічно ідентифікувати вершини вічного світла.

Потім апарат Lunar Reconnaissance Orbiter отримав набір даних, що включає 24 000 зображень ширококутної камери та 31 500 зображень вузькокутної камери в межах 2° від полюсів. Вони були використані для створення карт високої роздільної здатності, які показують освітлену місцевість за різних умов освітлення.

Північний полюс Місяця ред.

Ґрунтуючись на зображеннях місячної місії Клементина, команда з Університету Джона Гопкінса припустила, що чотири місця вздовж краю кратера Пірі є кандидатами на вершини вічного світла. Цей кратер знаходиться біля північного полюса Місяця. Знімки Клементини були зроблені під час північного літа, однак, не розглядали освітлення цих вершин взимку, коли Сонце знаходиться за горизонтом. Подальші дані космічного зонда SELENE показали, що одна вершина в кратері Пірі отримує сонячне світло протягом 89 % місячного року.

Південний полюс Місяця ред.

Південний полюс Місяця розташований у величезній западині, що веде до 16 км перепаду висот в межах області. Ретельний аналіз зображень і топографічних умов на південному полюсі Місяця, проведений командами NASA та ESA, виявив невелику кількість освітлених хребтів у межах 15 км від полюса, кожен з них дуже схожий на острів не більше ніж кілька сотень метрів в поперечнику в океані вічної темряви, де посадковий модуль може отримувати майже постійне освітлення (протягом ~ 70–90 % південної місячної зими, та, ймовірно, все південне місячне літо).

Гора Малаперт, на краю кратера Малаперт за 122 км від південного полюса Місяця на стороні, зверненій до Землі, також може мати високий рівень освітлення. Згідно з одним дослідженням, регіон гори Малаперт не освітлений менше ніж в 11 % випадків. Сонячне освітлення змінюється залежно від року через те, що орбіта Місяця відхилена від площини Сонця на 1,5°. Оцінки сонячного освітлення району гори Малаперт за 2005 рік виявили лише шість частково освітлених або неосвітлених подій того року: 0–159 годин повного заходу Сонця на подію та 41–199 годин повного або часткового заходу Сонця на подію. Пізніше дослідження з використанням комбінації зображень Клементини і топографічних даних SELENE зробило оцінку лише 74 % повного сонячного світла на 2020 рік. Це дослідження показало, що лише дві точки приблизно у восьми кілометрах одна від одної вздовж прямого хребта, що тягнеться від кратера Шеклтон на Південному полюсі Місяця, освітлені разом ~94 % місячного року. Це пояснюється тим, що обидві точки відкидають тінь одна на одну в різні періоди місячного року, і лише кілька періодів темряви виникають, коли наступні вершини відкидають тіні на обидві ці точки одночасно.

Набір даних Lunar Reconnaissance Orbiter показує, що деякі ділянки на краю кратера Шекелтон залишаються освітленими протягом 94 % місячного року. ННайдовша тривалість затемнення всіх трьох вершин Шеклтон становить 43 години.

Умови освітлення для конкретних координат південного полюса Місяця
Орієнтовне розміщення
біля названої функції 		Місячні
координати 		Частка часу у освітленому стані Примітки
Протягом місячного 2020 року Мінімум за місячну добу Максимум за місячну добу
На хребті кратера Шеклтон: точка А 0 89,68° пд
166,0° з.д 		0 81 % 0 44 % 0 98 % Навіть під час найгіршого місячного дня найдовший період темряви становить ~7 земних днів, з найкоротшими періодами світла між темрявою ~3 земні дні
Пік біля хребта кратера Шеклтон: точка Б 0 89,44° пд
141,8° з.д 		0 82 % 0 56 % 100 % Під час найгіршого місячного дня найдовший період темряви становить ~12 земних днів; має 4,5 місячних днів безперервного освітлення в місячне літо і лише 4,5 земних днів повної темряви за 8 місячних днів.
На хребті кратера Де Жерлаш: точка С 0 88,71° пд
0 68,7° з.д 		0 85 % 0 64 % 0 98 % Має найкоротший період темряви лише ~6 днів, після чого ~7 днів переривчастого світла та темряви.
Пік біля хребта кратера Шеклтон: точка D 0 88,79° пд
124,5° сх.д 		0 86 % 0 58 % 100 % 5 місячних днів безперервного світла, ~7 місячних днів освітлення лише з ~2 земними днями темряви, ~12 земних днів з періодами темряви або майже темряви протягом місячної зими.
На горі Малаперт: точка М1 0 86,04° пд
0 2,7° сх.д 		0 74 % 0 54 % 0 95 %
На горі Малаперт: точка М2 0 86,00° пд
0 2,9° зх.д 		0 74 % 0 58 % 0 90 %

У культурі ред.

  • Храм Місяця запланований на вершині вічного світла на краю кратера Шеклтон, щоб задовольнити майбутні потреби (наприклад, духовне розміщення) людей, які живуть на Місяці[en]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Beer, Wilhelm, and Mädler, Johann Heinrich (1837). Der Mond nach seinen kosmischen und individuellen Verhältissen oder allgemeine vergleichende Selenographie. Berlin, Simon Schropp and Co. (нім.).
  2. Flammarion, Camille. Astronomie Populaire, description générale du ciel. Paris, 1879. (фр.).
  3. ↑ Speyerer, Emerson J., and Robinson, Mark S. (2013). "Persistently illuminated regions at the lunar poles: Ideal sites for future exploration", Icarus, 222, No. 1, January, pp. 122—136.
  4. Gläser, P., Oberst, J., Neumann, G. A., Mazarico, E., Speyerer, E. J., Robinson, M. S. (2017). "Illumination conditions at the lunar poles: Implications for future exploration", Planetary and Space Science, vol. 162, p. 170—178.
  5. Noda, H. (2008). Illumination conditions at the lunar polar regions by KAGUYA (SELENE) laser altimeter. Geophysical Research Letters. 35 (24): L24203. Bibcode:2008GeoRL..3524203N. doi:10.1029/2008GL035692.
  6. Kruijff, M. (2000). The Peaks of Eternal Light on the Lunar South Pole: How they were found and what they look like, 4th International Conference on Exploration and Utilization of the Moon (ICEUM4), ESA/ESTEC, SP-462, September.
  7. Sharpe, Burton L., and Schrunk, David G. (2002). Malapert Mountain Revisited. Space 2002 and Robotics 2002: 129—135. Bibcode:2002spro.conf..129S. doi:10.1061/40625(203)18. ISBN 978-0-7844-0625-0.
  8. ↑ Bussey D. B. J., McGovern J. A., Spudis P. D., Neish C. D., Noda H., Ishihara Y., Sørensen S.-A. (2010). Illumination conditions of the south pole of the Moon derived using Kaguya topography. Icarus. 208 (2): 558—564. Bibcode:2010Icar..208..558B. doi:10.1016/j.icarus.2010.03.028.
  9. Peak of Eternal Light. jorgemanesrubio.com. 9 травня 2018. Процитовано 28 грудня 2023.

Посилання ред.

  • Koschny, Detlef; Grieger, Björn. . Europlanet Research Infrastructure. Архів оригіналу за 29 вересня 2011. Процитовано 24 вересня 2009.
  • The Peak of Eternal Light video by the European Space Agency.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Vershina vichnogo svitla gipotetichna tochka na poverhni astronomichnogo tila yaku zavzhdi osvitlyuye Sonce Taka vershina povinen mati visoku shirotu veliku visotu i znahoditis na tili z duzhe malim nahilom osi Isnuvannya takih vershin bulo vpershe postulovali Bir i Medler 1837 roku Voni skazali pro misyachni polyarni gori bagato z cih vershin mayut za vinyatkom zatemnen sprichinenih Zemleyu vichne sonyachne syajvo 1 Piznishe pro ci polyarni piki zgadav Kamil Flammarion 1879 roku yakij pripustiv sho mozhut isnuvati pics de lumiere eternelle na polyusah Misyacya 2 Vershini vichnogo svitla buli b vigidnimi dlya doslidzhennya kosmosu ta kolonizaciyi cherez mozhlivist roztashovanogo tam elektrichnogo pristroyu otrimuvati sonyachnu energiyu nezalezhno vid chasu dobi chi dnya roku ta vidnosno stabilnogo diapazonu temperatur Detalna misyachna topografiya zibrana Lunar Reconnaissance Orbiter LRO svidchit pro te sho zhodna tochka na Misyaci ne otrimuye postijnogo svitla yak vzimku tak i vlitku Odnak na krayah kratera ye tochki yaki mayut duzhe trivali periodi sonyachnogo svitla 3 4 Zmist 1 Na Misyaci 1 1 Orbitalna zjomka 1 2 Pivnichnij polyus Misyacya 1 3 Pivdennij polyus Misyacya 1 4 U kulturi 2 Div takozh 3 Primitki 4 PosilannyaNa Misyaci red Orbitalna zjomka red Kosmichni aparati SMART 1 Yevropejskogo kosmichnogo agenstva Klementina Nacionalnogo upravlinnya z aeronavtiki i doslidzhennya kosmichnogo prostoru SShA ta SELENE Agentstva aerokosmichnih doslidzhen Yaponiyi stvorili karti misyachnih polyusiv yaki vikoristovuvalisya dlya viznachennya misc sho otrimuyut vichne svitlo Orbitalnij aparat sposterigav za osvitlennyam na polyusah i shukav sezonni kolivannya a takozh skladav kartu relyefu shob mozhna bulo topografichno identifikuvati vershini vichnogo svitla Potim aparat Lunar Reconnaissance Orbiter otrimav nabir danih sho vklyuchaye 24 000 zobrazhen shirokokutnoyi kameri ta 31 500 zobrazhen vuzkokutnoyi kameri v mezhah 2 vid polyusiv Voni buli vikoristani dlya stvorennya kart visokoyi rozdilnoyi zdatnosti yaki pokazuyut osvitlenu miscevist za riznih umov osvitlennya 3 Pivnichnij polyus Misyacya red Gruntuyuchis na zobrazhennyah misyachnoyi misiyi Klementina komanda z Universitetu Dzhona Gopkinsa pripustila sho chotiri miscya vzdovzh krayu kratera Piri ye kandidatami na vershini vichnogo svitla Cej krater znahoditsya bilya pivnichnogo polyusa Misyacya Znimki Klementini buli zrobleni pid chas pivnichnogo lita odnak ne rozglyadali osvitlennya cih vershin vzimku koli Sonce znahoditsya za gorizontom Podalshi dani kosmichnogo zonda SELENE pokazali sho odna vershina v krateri Piri otrimuye sonyachne svitlo protyagom 89 misyachnogo roku 5 Pivdennij polyus Misyacya red Pivdennij polyus Misyacya roztashovanij u velicheznij zapadini sho vede do 16 km perepadu visot v mezhah oblasti Retelnij analiz zobrazhen i topografichnih umov na pivdennomu polyusi Misyacya provedenij komandami NASA ta ESA viyaviv neveliku kilkist osvitlenih hrebtiv u mezhah 15 km vid polyusa kozhen z nih duzhe shozhij na ostriv ne bilshe nizh kilka soten metriv v poperechniku v okeani vichnoyi temryavi de posadkovij modul mozhe otrimuvati majzhe postijne osvitlennya protyagom 70 90 pivdennoyi misyachnoyi zimi ta jmovirno vse pivdenne misyachne lito 6 Gora Malapert na krayu kratera Malapert za 122 km vid pivdennogo polyusa Misyacya na storoni zvernenij do Zemli takozh mozhe mati visokij riven osvitlennya Zgidno z odnim doslidzhennyam region gori Malapert ne osvitlenij menshe nizh v 11 vipadkiv Sonyachne osvitlennya zminyuyetsya zalezhno vid roku cherez te sho orbita Misyacya vidhilena vid ploshini Soncya na 1 5 Ocinki sonyachnogo osvitlennya rajonu gori Malapert za 2005 rik viyavili lishe shist chastkovo osvitlenih abo neosvitlenih podij togo roku 0 159 godin povnogo zahodu Soncya na podiyu ta 41 199 godin povnogo abo chastkovogo zahodu Soncya na podiyu 7 Piznishe doslidzhennya z vikoristannyam kombinaciyi zobrazhen Klementini i topografichnih danih SELENE zrobilo ocinku lishe 74 povnogo sonyachnogo svitla na 2020 rik 8 Ce doslidzhennya pokazalo sho lishe dvi tochki priblizno u vosmi kilometrah odna vid odnoyi vzdovzh pryamogo hrebta sho tyagnetsya vid kratera Sheklton na Pivdennomu polyusi Misyacya osvitleni razom 94 misyachnogo roku Ce poyasnyuyetsya tim sho obidvi tochki vidkidayut tin odna na odnu v rizni periodi misyachnogo roku i lishe kilka periodiv temryavi vinikayut koli nastupni vershini vidkidayut tini na obidvi ci tochki odnochasno Nabir danih Lunar Reconnaissance Orbiter pokazuye sho deyaki dilyanki na krayu kratera Shekelton zalishayutsya osvitlenimi protyagom 94 misyachnogo roku NNajdovsha trivalist zatemnennya vsih troh vershin Sheklton stanovit 43 godini 3 Umovi osvitlennya dlya konkretnih koordinat pivdennogo polyusa Misyacya 8 Oriyentovne rozmishennyabilya nazvanoyi funkciyi Misyachnikoordinati Chastka chasu u osvitlenomu stani Primitki Protyagom misyachnogo 2020 roku Minimum za misyachnu dobu Maksimum za misyachnu dobu Na hrebti kratera Sheklton tochka A 0 89 68 pd 166 0 z d 0 81 0 44 0 98 Navit pid chas najgirshogo misyachnogo dnya najdovshij period temryavi stanovit 7 zemnih dniv z najkorotshimi periodami svitla mizh temryavoyu 3 zemni dni Pik bilya hrebta kratera Sheklton tochka B 0 89 44 pd 141 8 z d 0 82 0 56 100 Pid chas najgirshogo misyachnogo dnya najdovshij period temryavi stanovit 12 zemnih dniv maye 4 5 misyachnih dniv bezperervnogo osvitlennya v misyachne lito i lishe 4 5 zemnih dniv povnoyi temryavi za 8 misyachnih dniv Na hrebti kratera De Zherlash tochka S 0 88 71 pd 0 68 7 z d 0 85 0 64 0 98 Maye najkorotshij period temryavi lishe 6 dniv pislya chogo 7 dniv pererivchastogo svitla ta temryavi Pik bilya hrebta kratera Sheklton tochka D 0 88 79 pd 124 5 sh d 0 86 0 58 100 5 misyachnih dniv bezperervnogo svitla 7 misyachnih dniv osvitlennya lishe z 2 zemnimi dnyami temryavi 12 zemnih dniv z periodami temryavi abo majzhe temryavi protyagom misyachnoyi zimi Na gori Malapert tochka M1 0 86 04 pd 0 2 7 sh d 0 74 0 54 0 95 Na gori Malapert tochka M2 0 86 00 pd 0 2 9 zh d 0 74 0 58 0 90 U kulturi red Hram Misyacya zaplanovanij na vershini vichnogo svitla na krayu kratera Sheklton shob zadovolniti majbutni potrebi napriklad duhovne rozmishennya lyudej yaki zhivut na Misyaci en 02017 2017 Hudozhnik Yevropejskogo kosmichnogo agentstva v rezidenciyi Horhe Manes Rubio stvoriv pochatkovij dizajn 9 02018 2018 vidpovidni artefakti buli stvoreni komandoyu ESA Advanced ConceptsDiv takozh red Krater vichnoyi temryavi Pozazemne neboPrimitki red Beer Wilhelm and Madler Johann Heinrich 1837 Der Mond nach seinen kosmischen und individuellen Verhaltissen oder allgemeine vergleichende Selenographie Berlin Simon Schropp and Co nim Flammarion Camille Astronomie Populaire description generale du ciel Paris 1879 fr a b v Speyerer Emerson J and Robinson Mark S 2013 Persistently illuminated regions at the lunar poles Ideal sites for future exploration Icarus 222 No 1 January pp 122 136 Glaser P Oberst J Neumann G A Mazarico E Speyerer E J Robinson M S 2017 Illumination conditions at the lunar poles Implications for future exploration Planetary and Space Science vol 162 p 170 178 Noda H 2008 Illumination conditions at the lunar polar regions by KAGUYA SELENE laser altimeter Geophysical Research Letters 35 24 L24203 Bibcode 2008GeoRL 3524203N doi 10 1029 2008GL035692 Kruijff M 2000 The Peaks of Eternal Light on the Lunar South Pole How they were found and what they look like 4th International Conference on Exploration and Utilization of the Moon ICEUM4 ESA ESTEC SP 462 September Sharpe Burton L and Schrunk David G 2002 Malapert Mountain Revisited Space 2002 and Robotics 2002 129 135 Bibcode 2002spro conf 129S doi 10 1061 40625 203 18 ISBN 978 0 7844 0625 0 a b Bussey D B J McGovern J A Spudis P D Neish C D Noda H Ishihara Y Sorensen S A 2010 Illumination conditions of the south pole of the Moon derived using Kaguya topography Icarus 208 2 558 564 Bibcode 2010Icar 208 558B doi 10 1016 j icarus 2010 03 028 Peak of Eternal Light jorgemanesrubio com 9 travnya 2018 Procitovano 28 grudnya 2023 Posilannya red Koschny Detlef Grieger Bjorn Taking a SMART sidelong look at Peak of Eternal Light Europlanet Research Infrastructure Arhiv originalu za 29 veresnya 2011 Procitovano 24 veresnya 2009 The Peak of Eternal Light video by the European Space Agency Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Vershina vichnogo svitla amp oldid 41969530