Пру́тський похі́д 1711 року — військовий похід московського війська на чолі з Петром І на Південь України та у Молдову під час Московсько-турецької війни 1710—1713 (продовження Північної війни в Україні).
| Прутський похід | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Російсько-турецька війна 1710—1713 | ||||||
Мапа походу 1711 року | ||||||
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Московське царство, Молдовське князівство | Османська імперія, Кримське ханство, | |||||
| Командувачі | ||||||
| Петро І Борис Шереметєв | Балтаджі Мехмед-паша, Девлет II Ґерай, Карл ХІІ, Пилип Орлик | |||||
| Військові сили | ||||||
| 70—80 тис. 6 тис. до 160 гармат | 120 тис. 70 тис. 3 — 4 тис., 1 — 2 тис. 440 гармат | |||||
| Втрати | ||||||
| 37 тис. з них 5 тис. вбито у битві | 8 тис. вбито у битві |
Похід завершився невдачею для московського війська, у наслідку чого Московське царство підписало невигідний для себе Прутський мирний договір.
Передумови Редагувати
Карл XII навіть після поразки під Полтавою у 1709 році не мав наміру залишати боротьбу у Східній Європі. Османська влада, зі свого боку, була дуже стурбована посиленням Московського царства та її наближенням до своїх кордонів. Наслідком цієї стурбованості стало проголошення війни Османською імперією Московському царству, що відбулося 8 листопада 1710 року.
Однією з погоджених між союзниками дій став похід Пилипа Орлика на Правобережну Україну за підтримки кримських татар, що стався в січні-березні 1711 р. та, на жаль, завершився невдачею.
Османське військо на чолі з великим візиром Нуман-пашою просувалося дуже повільно і дісталося Дунаю лише в червні 1711-го.
Московське царство, зі свого боку, у квітні 1711-го уклало в Луцьку таємну союзну угоду з молдовським господарем Д. Кантемиром та розраховувало на підтримку господаря Волощини Костянтина Бринковяну. Московський цар мав план швидкого підпорядкування собі земель аж до Дунаю, тому вирішив особисто взяти участь у цьому військовому поході.
На першому етапі 15-тисячний передовий загін армії, якою командував генерал-фельдмаршал Борис Шереметєв, повинен був досягти Дунаю і перешкодити проходу османських військ через річку. На другому етапі, після приєднання Волощини, наступ слід було продовжувати через Дунай і Добруджу до Стамбула.
Хід кампанії Редагувати
Навесні 1711 московська армія вирушила через українські землі на Молдову. Вступивши на територію Правобережної України, царські підрозділи, за наказом Петра І, нищили українські міста і села, катували місцеве населення, десятками тисяч переганяючи його у Лівобережну Україну.
27—30 травня 1711 р. Б. П. Шереметьєв переправив свою кінноту через Дністер на територію Молдови і рушив на Ісакчу для захоплення переправ через Дунай, але, отримавши відомості про підхід до Дунаю крупних османських сил, повернув на місто Яси. 25 червня 1711 основні сили московського війська (46 тис.чол., 120 гармат) під командуванням Петра І та загони його союзника Д. Кантеміра (5 тис. чол.) правим берегом р. Прут підступили до міста. На поч. липня 1711 у район Фальчі підійшла османська армія (бл. 120 тис. чол., 440 гармат), 70-тисячна кіннота кримського хана Девлет-Герая, війська Карла ХІІ та Пилипа Орлика.
Османська армія великого візира Балтаджі Мехмеда-паші (близько 120 тис. чол., понад 440 гармат) 18 червня переправилася через Дунай у Ісакчи і з'єдналася на лівому березі Прута з 70-тисячною кіннотою кримського хана Девлет-Гирея. Петро I, направивши 7-тисячний кінний загін генерала К. Е. Ренне на Браїлов, 30 червня з головними силами (38 тис. московитів, 5 тис. молдовських румунів, 114 гармат) рушив правим берегом Прута і 7 липня досяг Стенілешти.
Вирішальна битва Редагувати
8—9 липня біля села Стенілешть відбулась вирішальна битва, внаслідок якої московська армія була повністю оточена в урочищі Нові Станілешти. Османи переправилися через Прут біля Фальчи і 8 липня атакували московські війська південніше Станілешт, але були відбиті. Московські війська відійшли в укріплений табір біля Нової Станілешти, який 9 липня був оточений супротивником. Становище оточених московських військ було критичним і їх капітуляція стала неминучою, особливо після останньої атаки на московський табір. Турецькі війська припинили штурм лише за величезний хабар, який російський парламентер Шафіров вручив турецькому головнокомандувачу. На підкуп візира було виділено з казни 150 тисяч рублів, менші суми призначалися іншим турецьким воєначальникам і навіть секретарям. Почалися переговори, які завершилися укладенням Прутського миру.
Наслідки Редагувати
Почалися переговори з великим везіром. Московські війська, а також молдовський загін Кантеміра, отримали вільний вихід з Молдови, але Московське царство повертало Османській імперії Азов і ліквідовувало фортеці на Азовському морі.
Мирні переговори завершилися укладенням 12 липня Прутського мирного договору 1711. Воєнний стан між Московським царством і Османською імперією продовжувався до підписання Андріанопольської мирної угоди 1713, оскільки пункт документа, де йшлося про долю України, був надто розмитим, а цар Петро І не хотів зрікатися прав на Правобережжя.
Проте, після року переговорів 13 липня була укладена Андріанопольська мирна угода 1713 на умовах договору 1711. Відповідно до цієї угоди Московська держава підтверджувала угоди 1711 та 1712 років, в тому числі визнавала юрисдикцію Османської імперії над Військом Запорозьким.
Джерела та література Редагувати
- Станіславський В. В. Прутський похід 1711 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 52. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.— Луцьк: Вежа, 2000.
- Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
Примітки Редагувати
- А. С. Пушкин, История Петра I. 1711.