«Присяга Гораціїв» (фр. Le Serment des Horaces) — картина, котру створив французький художник Жак-Луї Давід 1784 року в Римі.
| фр. Le Serment des Horaces | |
|---|---|
| | |
| Творець: | Жак-Луї Давід |
| Замовник: | Людовик XVI |
| Час створення: | 1784 рік |
| Розміри: | 329.8 × 424.8 см |
| Висота: | 330±1 см |
| Ширина: | 425±1 см |
| Матеріал: | олія на полотні |
| Техніка: | олійний живопис |
| Жанр: | історичний живопис |
| Зберігається: | Париж, Франція |
| Музей: | Лувр |
| «Присяга Гораціїв» у Вікісховищі |
Сюжет ред.
Картина зображує сцену з давньоримської легенди про суперництво двох італьських міст — Рима і Альба-Лонги, порушує тему патріотизму і чоловічого самопожертвування за свою країну. Згідно з легендою, міста-суперники домовилися виставити одне проти одного замість цілих армій трьох воїнів з кожної сторони; переможці в бою і визначать переможне місто. Від Рима зголосилися йти троє братів з роду Гораціїв, від Альба-Лонги — троє братів з роду Куріаціїв. У битві вижив лише один Публій Горацій: після загибелі своїх братів він вимусив Куріаціїв переслідувати його, і під час погоні подолав поодинці своїх ворогів.
На картині брати Горації присягають битися за Римське царство, виказуючи готовність віддати свої життя за Батьківщину. Вони протягають руки в римському салюті, а їх старий батько подає їм мечі. У правому нижньому куті зображена плачуча жінка — сестра Гораціїв Камілла, заручена з одним з Куріаціїв (вона була вбита братом Публієм після його повернення з бою).
Основними джерелами сюжету є перша книга Тита Лівія (розділи 24–26) і створена на її основі 3 книга «Римських стародавностей» Діонісія Галікарнаського. Втім, сам зображений на картині момент є виключно фантазією художника.
Історія створення ред.
Давід-початківець і стиль рококо ред.
Жак-Луї Давід починав свою художню кар'єру в часи, коли в мистецтві Франції панувало рококо. Він навіть намагався стати учнем популярного на той час представника стилю рококо — Франсуа Буше. Але мода на рококо переживала не найкращі часи і Буше закидали неприродність, штучність його фарб та сюжетів. Тому він порадив молодому Давіду навчання у художника Жозефа-Марі В'єна. Та художник-початківець не оминув етапу вивчення настанов рококо і створив декілька картин у відповідній стилістиці («Смерть Сократа», рання версія, «Двобій Марса та Мінерви»).
Програмний твір ред.
Після тривалого перебування і наполегливої праці у Римі (1775–1780) виникає абсолютно інший митець, послідовник класицизму давньоримського зразка, його найкращий представник у мистецтві Франції 18 століття. Програмним твором цього періоду стала картина «Присяга Гораціїв». Жодних маленьких фігур, жодної метушні, жодних солоденько-цукеркових фарб. Брати клянуться перед військовим походом і йдуть на смерть. Смерті ще нема (два брати з трьох загинуть), а смерть вже відчувається в суворих фарбах і урочисто-пригніченому настрої твору.
Таким чином, в передреволюційне десятиліття творчість Жака-Луї Давіда була лише складовою частиною загальнофранцузького стилю класицизм. І лише його велетенська обдарованість виділяла його серед інших. Він, як і найчутливіші митці доби, рішуче відмовився від стилістики тендітного рококо, відкривши нові можливості в іншому стилі і загалом в мистецтві, давши поштовх розвитку і розв'язанню мистецьких проблем майбутнього 19 століття.
Героїчний пафос картини та «Добрі вчинки королів» ред.
Героїчний пафос картини «Присяга Гораціїв» 1784 року вводить в оману всіх несвідомих, що теж відносять цей твір до революційного класицизму (тоді як в 1784 році ніякої революції не було і ще не могло бути). Більше того, картина створена на замовлення короля Франції Людовика XVI і мала прикрасити залу одного з королівських палаців у Шуазі. Вона і увійшла до королівських колекцій. Людовик XVI не був і не міг бути ні діячем революції, ні прихильником стилю революційного класицизму. Сюжет картини був схвалений державними посадовцями, тобто пройшов цензуру і входив в серію картин з парадоксальною на нинішні смаки назвою «Добрі вчинки королів».
Вплив ред.
Невдовзі після створення картина стала вважатися взірцем неокласичного мистецтва. Вона прославила Давіда, завдяки чому в нього з'явилися учні.
Картина Давіда привела до популяризації римського салюту.
Малюнки і ескізи до картини ред.
Див. також ред.
Примітки ред.
- Make Lists, Not War — 2013.
- ↑ Joconde — 1975.
- «Horatii and Curiatii». Encyclopaedia Britannica. https://www.britannica.com/topic/Horatii-and-Curiatii.
- Roth, Michael (1994). Facing the Patriarch in Early Davidian Painting. Rediscovering history: culture, politics, and the psyche. Stanford University Press. с. 308. ISBN 9780804723138.
- Marvin, Roberta Montemorra; Downing A. Thomas (2006). Roman Republicanism and Operatic Heroines. Operatic migrations: transforming works and crossing boundaries (вид. illustrated). Ashgate Publishing, Ltd. с. 102–103. ISBN 9780754650980.
- ↑ Winkler, Martin M. (2009). The Roman Salute: Cinema, History, Ideology. Columbus: Ohio State University Press. с. 42–56. ISBN 9780814208649.
- Jacques-Louis David: The Oath of the Horatii [ 2016-05-01 у Wayback Machine.] (from the Boston College website. Retrieved 2008-01-10.)
Джерела ред.
- Jacques L. David (Davids Enkel): Le peintre Louis David Souvenirs et documents inédits. Victor-Harvard, Paris 1882
- Marion Diez (Hrsg.): Jacques-Louis David, 1748—1825'. Chandus, Paris 2005, ISBN 2-35039-012-8
- Ewa Lajer-Burcharth: Necklines. The art of Jacques-Louis David after the terror. Yale University Press, New Haven, Conn. 1999, ISBN 0-300-07421-2
- Klaus Lankheit: Der Tod des Marat: Jacques-Louis David., Stuttgart 1962
- Warren E. Roberts: Jacques-Louis David, revolutionary artist. Art, politics and French revolution. University of North Carolina Press, Chapel Hill, N.C. 1989, ISBN 0-8078-1845-3
- Elmar Stolpe: Klassizismus und Krieg. Über den Historienmaler Louis David. Campus-Verlag, Frankfurt/M. 1985, ISBN 3-593-33488-7