Повітряно-крапельний механізм передачі інфекції (також повітряно-краплинний, аерозольний / аерогенний, або респіраторний механізм) — один з видів механізму передачі інфекції, медичний термін, який використовують в епідеміології та інфектології для означення такого передавання, яке реалізується через заражене повітря.
Підґрунтя
При локалізації збудника на слизових оболонках дихальних шляхів його виведення відбувається з повітрям, що видихається, у тому числі при кашлі або чханні, де він знаходиться в складі аерозолів. Встановлено, що стійкість будь-якого аерозолю, в тому числі й інфекційного, залежить від декількох факторів: величини сухих часток, їхньої форми, величини електричного заряду, концентрації. Залежно від величини частинок усі аерозолі поділяють на:
- високодисперсні (розмір часток 0,5-5,0 мкм),
- середньодисперсні (5,0-25,0 мкм),
- низькодисперсні (25,0-100 мкм),
- дрібнокрапельні (100—250 мкм),
- крупнокрапельні (250—400 мкм).
Найбільш контагіозним є повітря в зоні, що оточує хворого, приблизно на відстані до 2,5 м., хоча ефективне зараження може відбутися і з більшої відстані. Подальша дія крапель залежить від їхніх розмірів: більш великі осідають, а дрібні можуть довго знаходитися в повітрі у висохлому стані, рухатися з конвекційними потоками всередині приміщення і проникати через коридори та вентиляційні ходи до інших приміщень, іноді далеких від первинного осередку. Зараження сприйнятливого організму відбувається при вдиханні інфікованого аерозолю з подальшою локалізацією збудника в дихальних шляхах. Тому такий механізм передачі вірусних ознак інфекції дихальних шляхів називають повітряно-крапельним або аерозольним.
Висохлі крапельки, грудочки слизу і харкотиння, що потрапили до того зокрема на підлогу, інші поверхні у приміщеннях або продукти, можуть знову здійматися у повітря. При прибиранні приміщень, рухах людей, під впливом інших факторів утворюється вторинна пилова фаза аерозолю. Однак зараження через вдих повітря з пилом можливо лише при стійкості збудника до висихання. Повітряно-пилову передачу спостерігають при туберкульозі, також вона можлива при дифтерії, скарлатині. Вкрай важливим фактором формування пилової фази інфекційного аерозолю — мокротиння, як це відбувається при туберкульозі. Також повітряно-пилова передача можлива при додаткової локалізації збудника в організмі, наприклад у скоринках на шкірі, які утворюються при вітряній віспі, скарлатині. Пр цьому велике значення у формуванні інфікованого пилу має як натільна, так і постільна білизна. Повітряно-пиловий спосіб зараження можна іноді спостерігати і при зоонозах. Наприклад, при туляремії джерела-гризуни поселяються в скиртах і забруднюють їх своїми виділеннями. Потім під час обмолоту в повітря надходить величезна кількість пилу, який містить збудники захворювання, що може призвести до зараження людей, які беруть участь в обмолоті.
Між крапельною і пиловою фазами виділяють проміжну фазу «крапельних ядерець». Крапельки після певного часу перебування в повітрі втрачають частку своєї вологи, яка природним шляхом випаровується з їхньої поверхні. Поверхневий шар крапельки ущільнюється, вона починає вести себе як тверда частинка або порошинка (аерозоль), такі частки іменують «ядерцями». У центрі ядерця зберігається певний, іноді значний ступінь вологості, що забезпечує збереження стійких збудників на кшталт дифтерійної палички, стрептококів, стафілококів.
Фактори передачі
- чхання;
- кашель;
- видихання повітря;
- розмова;
- виділення від хворих, що забруднили столові прибори;
- виділення від хворих, що забруднили предмети побуту;
- пил, що містить засохлі часточки патогенного аерозолю.
Шляхи передачі
- повітряно-крапельний;
- повітряно-пиловий;
- побутовий.
Збудники хвороб, що передаються цим механізмом
Завдяки цьому механізму поширюються збудники грипу, інших ГРВІ, кору, вітряної віспи, краснухи, скарлатини, менінгококової інфекції, дифтерії, коклюшу, туберкульозу тощо.
Див. також
Джерела
- Многотомное руководство по микробиологии, клинике и эпидемиологии инфекционных болезней. Том V. Эпидемиология и принципы борьбы с инфекционными болезнями. Глава V. Механизм передачи инфекции. Издательство «МЕДИЦИНА», 1965. — Стр. 114—139 (рос.)
- Б. М. Дикий, Т. О. Нікіфорова Епідеміологія (навчальний посібник для підготовки до практичних занять). — Івано-Франківськ: Видавництво Івано-Франківського державного медичного університету, 2006. — 196 с. ISBN 966-8288-29-7
- Гоц Ю. Д., Колеснікова І. П., Мохорт Г. А. Епідеміологія. К.: Асканія. — 2007. — 353 с.
- Загальна епідеміологія (навч. посіб. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації / Н. О. Виноград, З. П. Василишин, Л. П. Козак, Т. А. Романенко. — К. : Медицина, 2010. — 176 с. ISBN 978-617-505-046-0
- Скакун М. П. Основи клінічної епідеміології та доказової медицини Навч. пос. Укрмедкнига Тернопіль. 2008—372 с. ISBN 978-966-673-103-9
- М. А. Андрейчин, В. С. Копча — Епідеміологія. Навчальний посібник. — Укрмедкнига, Тернопіль. — 2000. — 382 с. ISBN 966-7364-64-X
- К. А. Денисов, А. Д. Усенко, Л. И. Слюсарь, В. В. Ванханен, Е. И. Беседина, В. Д. Ванханен, В. А. Мельник МЕХАНИЗМЫ ПЕРЕДАЧИ ВОЗБУДИТЕЛЕЙ И ЕСТЕСТВЕННО-НАУЧНАЯ КЛАССИФИКАЦИЯ ИНФЕКЦИОННЫХ БОЛЕЗНЕЙ. Вестник гигиены и эпидемиологии. — Том 4, № 2, 2000. — стр. 219—223. (рос.)
- Брико И.Н., Покровский В.И. Эпидемиология. Учебник. — Москва : «ГЭОТАР-медиа», 2015. — 368 с. — ISBN 978-5-9704-3183-2. (рос.)
Література
- Черкасский Б. Л. Глобальная эпидемиология. М. Практическая медицина. — 2008. — 447 с. (рос.)
- Людмила Зуева, Рауль Яфаев. Эпидемиология. Учебник. — Москва : «Фолиант», 2006. — 752 с. — ISBN 5-93929-111-2. (рос.)
- Leon Gordis. Epidemiology, 4th Edition. — 4th Edition. — USA : Saunders, 2008. — 400 с. — ISBN 978-1416040026. (англ.)
- Ray M. Merrill. Introduction To Epidemiology. — 7th Edition. — USA : Jones & Bartlett Learning, 2015. — 340 с. — ISBN 978-1284094350. (англ.)