Петро́в Миха́йло Петро́вич (*3 (15) січня 1898, с. Залустежжя, Лузький повіт, Санкт-Петербурзька губернія — †10 жовтня 1941, Карачевський район, Брянська область) — радянський воєначальник, генерал-майор, командувач військами Брянського фронту в роки Другої світової війни. Один з 4 командувачів фронтами (Ватутін, Кирпонос, Черняховський), загиблих у роки війни на фронті. Герой Радянського Союзу.
| Петров Михайло Петрович | |
|---|---|
| Народження | 3 (15) січня 1898 с. Залустежжя, Лузький повіт, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія |
| Смерть | 10 жовтня 1941 (43 роки) Карачевський район, Брянська область |
| Поховання | Брянськ |
| Країна | СРСР |
| Приналежність | Радянська армія |
| Рід військ | танкові війська |
| Роки служби | 1917 — 1941 |
| Партія | РКП(б) |
| Звання | Генерал-майор |
| Командування | Командувач військами Брянського фронту Командувач 50-ю армією та 17-м механізованим корпусом |
| Війни / битви | Громадянська війна в Росії Громадянська війна в Іспанії Вторгнення СРСР до Польщі Друга Світова війна |
| Нагороди | |
| Петров Михайло Петрович у Вікісховищі |
Життєпис ред.
Народився в селянській родині. Закінчив чотирикласну школу, працював шофером у Петрограді. Із березня 1917 року — в Червоній гвардії, учасник Жовтневого перевороту.
У Червоній армії — з 1918 року. Командував відділенням у 24-й Самаро-Ульяновській стрілецькій дивізії. Воював у Поволжі, Сибіру та в Туркестані. Учасник придушення Тамбовського повстання. У 1923 році закінчив піхотну школу.
У 1920-ті роки служив у Грузії, брав участь у придушенні антирадянських рухів в Закавказзі.
У танкових військах — з 1932 року. Закінчив Ленінградські бронетанкові курси, командував танковим батальйоном. Учасник громадянської війни в Іспанії. Командував танковим батальйоном на боці республіканців під загальним командуванням комбрига Д. Г. Павлова. За успішні дії в Іспанії Петров у 1937 році був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після повернення з Іспанії майору Петрову присвоїли звання комдива (фактично дорівнює сучасному званню «генерал-майор») і призначили командиром 5-го механізованого корпусу Білоруського військового округу. У тому ж році обраний депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання.
Під час вторгнення Радянського Союзу до Польщі у вересні 1939 року командував 15-м танковим корпусом в Білорусі. Пізніше виступив за розформування механізованих корпусів.
Із липня 1940 року — заступник командира 6-го мезанізованого корпусу. У жовтні 1940 року став генерал-інспектором танкових військ Західного військового округу.
11 березня 1941 року очолив 17-й механізований корпус.
На початку німецько-радянської війни Петров продовжував командувати 17-м мехкорпусом. Корпус вів тяжкі оборонні бої на Західному фронті і був розбитий. У серпні 1941 року генерал Петров короткий час командував 20-м стрілецьким корусом біля Гомеля, але вже 16 серпня 1941 року очолив 50-ту армію Брянського фронту.
Під час операції «Тайфун» німці оточили війська Брянського фронту. Командувач фронтом генерал-полковник Єрьоменко був важко поранений, тому 7 жовтня 1941 року командувач 50-ї армії Петров був призначений командувачем фронтом. Але Петров не вступив в командування військами. Він був важко поранений і опинився на окупованій території. Петрова переховували місцеві жителі, але він помер.
Література ред.
- А.Окороков Русские добровольцы. М., 2007.
- Кузнецов И. И., Джога И. М. Первые Герои Советского Союза (1936—1939). — Иркутск, 1983.
- Михеенков С. Е. Остановить Гудериана. 50-я армия в сражениях за Тулу и Калугу. 1941—1942. — М.: Центрполиграф, 2013. ISBN 978-5-227-04417-4
Джерела ред.
| Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |