Пєтніков Григорій Миколайович (6 лютого 1894, Харків — 10 травня 1971, Старий Крим) — російський і український поет-футурист, перекладач, видавець. Член СП СРСР з 1955 року. Свої твори писав російською мовою.
Пєтніков Григорій Миколайович | |
---|---|
Петников Григорий Николаевич | |
Народився | 6 лютого 1894 Харків |
Помер | 10 травня 1971 (77 років) Старий Крим |
Громадянство | Російська імперія→УРСР |
Діяльність | поет, перекладач |
Alma mater | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
Знання мов | російська |
Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
Членство | Голова земної кулі |
Напрямок | футуризм |
У шлюбі з | Vera Sinyakovad |
Нагороди | |
Життєпис Редагувати
Григорій Пєтніков народився 6 лютого 1894 року в Харкові в родині українського дворянина, колезького секретаря Миколи Йосиповича Пєтнікова і дочки полкового лікаря, яка походила з сім'ї відомих польських революціонерів Краєвських, учасників повстання 1863-64 рр. Дід поета, Йосип Якимович Пєтников, походив з міщан, був колезьким асесором, ветеринарним лікарем Харківської земської стайні. В 1905-13 роках Григорій навчався в 3-й харківській гімназії, в п'ятому класі випускав рукописний журнал «Народи і країни», тоді ж подружився з Божидаром (Гордєєвим). У 1913 році, після знайомства з Миколою Асєєвим, захопився поезією і приєднався до футуристичного табору. У тому ж 1913 році разом з Божидаром вступив на історико-філологічний факультет Московського університету і одночасно відвідував лекції в Народному університеті ім. А. Шанявського. Але незабаром через хворобу повернувся до Харкова, де провів більшу частину навчального року. У 1914 році спільно з Божидаром і Асєєвим заснував в Харкові видавництво «Лірень». Після трагічної смерті Божидара в 1914 році перервав навчання в Москві, став його духівником і видавцем. У цьому ж році вступив на юридичний факультет Харківського університету, який закінчив в 1918 р.. У 1919-1922 рр. навчався на літературному відділенні Академії теоретичних знань. Був практично одноосібним керівником «Ліреня», який проіснував до 1922 р, випустив близько двох десятків книг (своїх, Миколи Асєєва, Божидара, Велимира Хлєбникова і ін.). У 1918— 19 роках був головою Всеукраїнської літературного комітету при Наркомосі. Друкуватися почав 1915. Автор збірок віршів російською мовою про події громадянської війни у Росії 1917 року та соціалістичне будівництво у СРСР. Серед найвизначніших збірок віршів Пєтнікова: "Парость сонця" (1918), "Нічні блискавки" (1928), "Молодість світу" (1934), "Заповітна книга" (1961), "Вранішнє світло" (1967). Відомий як перекладач з української на російську, зокрема переклав чимало творів Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка, українських народних казок на російську.
Дружина — Віра Михайлівна Синякова, дочка харківського купця з охтирських міщан Михайла Івановича Синякова, одна з п'яти відомих у мистецтві сестер Синякових.
Місце народження Редагувати
У радянських та російських джерелах місцем народження Пєтнікова вказано Санкт-Петербург. Але харківський краєзнавець, дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов довів, що місцем народження Пєтнікова насправді є Харків. Такий висновок зроблений ним на основі виявленого у фондах Державного архіву Харківської області свідоцтва про несудимість батька поета Миколи Йосиповича Пєтнікова, який мешкав за адресою: вул. Старо-Московська, № 54, де вказано склад його родини, вік дітей та місце їх народження.
Голова земної кулі Редагувати
Григорій Пєтніков разом із соратником Велимиром Хлєбниковим вигадали для Хлєбнікова звання першого «Голови Земної Кулі» (рос. «Председателя Земного Шара»). Цим званням, другого і так далі, також нагороджували деяких інших однодумців-футуристів. У 1963 році Пєтніков заповідав це звання Леоніду Вишеславському..
Див. також Редагувати
Переклади українською Редагувати
В українській періодиці вірші Григорія Пєтнікова українською публікувались у перекладах Майка Йогансена (переклав вірш «Український ярмарок», оповідання «Місто» тощо), Володимира Сосюри (переклав вірш «Шляхи, які ми вибіраєм»), Павла Тичини (переклав вірш «То-ре-та: піонерський табір»), Володимира Свідзинського, Сави Голованівського, Миколи Хвильового та Василя Бобинського. Зокрема Микола Хвильовий під псевдонімом С. Кароль опублікував свій переклад з Григорія Пєтнікова у харківському місячнику «Червоний шлях».
- Григорій Пєтніков. Місто: Оповідання / Пер. з рос. Майк Йогансен // Вікна, 1931, № 3 — с.24
- Григорій Пєтніков. Партизанська-уральська; «Говорить громенко до бурхайла-діда…»: [Вірші]. Пер. з рос. Майк Йогансен // Червоний шлях, 1933, № 6 — с.61
- Григорій Пєтніков. Лижна. Поезія. Переклад з роійської: Майк Йогансен // Червоний шлях. — Харків : Державна друкарня, 1935. — № 2. — 128 стор.: с. 68-69
- Григорій Пєтніков. Революція. Переклад з роійської: Майк Йогансен. // Літературний журнал. Книга 1 : Серпень. Київ: Державне літературне видавництво, 1936. 150 стор.: с. 50
- Григорій Пєтніков. Донбас у ночі. Поезія. Переклад з роійської: ?. // Літературний журнал. Книга 7 : Серпень. — Київ: Державне літературне видавництво, 1937. — 126 стор.: с. 48
- Григорій Пєтніков. Поезії [в українському перекладі]. Переклад з російської: О. Жихаренко [О. І. Жихарьов], В. І. Алешко, М. В. Доленго, Д. Ю. Загул. Харків: Цех каменярів; Друкарня Синів М. Зільберберг, 1920. 17 стор.
- Григорій Пєтніков. Вибрані поезії. Переклад з російської: Майк Йогансен, Володимир Свідзинський та інші. Харків: ЛіМ. 1934. 147 стор.
- Ґріґорій Пєтніков. Вибрані вірші. // Володимир Свідзинський. Твори у 2 т. : Том 2, Переклади, Статті. Листи. -. Ред. Г. Грабович. — Київ: Критика, 2004. 509 стор. — (Відкритий архів). ISBN 966-7679-51-9 (серія). ISBN 966-7679-53-5 (2 том)
Джерела Редагувати
- http://marie-olshansky.ru/smo/oxana.shtml
- Петников Григорій Миколайович - Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 90-111
- ↑ Петников Григорій Миколайович - Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с.
- Письменники радянської України. 1917–1987: Біобібліографічний довідник. — Київ, 1988. — С.468.
- Побожій С.І. // Путивльський краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник у м. Путивлі. – Суми : Університетська книга, 2009. – Вип. 5. - С. 258–267.
- Анатолій Лемиш (12 вересня 1998). Леонід ВИШЕСЛАВСЬКИЙ: «Я останній письменник у письменницькому будинку...». День. Процитовано 11 січня 2018.
- Коломієць Л. В. // Мова і культура. (Науковий журнал). Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. Вип. 14. Т. IV (150). 496 стор: стор. 368—379
- ↑ // Укладач: Олейник С. В., Стрихар І. Я. Івано-Франківськ: Наукова бібліотека ПНУ, 2015. 36 с.
- . Національна парламентська бібліотека України; уклад. І. О. Негрейчук; наук. ред. В. О. Кононенко. Київ. 2015. (Національна бібліографія України)
- Чусова; Наче на ловах за сонцем; Березень; Романтика дитинства; Уральська балада; Військова школа пілотів; Горизонт 640
Посилання Редагувати
- Петников Григорій Миколайович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 5: Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 93.