Пауль Вегенер (нім. Paul Wegener; 1 жовтня 1908, Фарель — 5 травня 1993, Вехтерсбах), партійний і державний діяч Третього Рейху, почесний обергрупенфюрер СС (1 серпня 1944).
| Пауль Вегенер | |
|---|---|
| нім. Paul Wegener | |
| Народився | 1 жовтня 1908 Фарель, Фрисландія |
| Помер | 5 травня 1993 (84 роки) Вехтерсбах, Майн-Кінціг, Дармштадт, Гессен, Німеччина |
| Країна | Німеччина |
| Діяльність | політик |
| Знання мов | німецька |
| Заклад | Рейхскомісаріат Норвегія |
| Членство | СС і СА |
| Посада | депутат рейхстагу Третього рейхуd |
| Військове звання | Обергруппенфюрер |
| Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини |
| Нагороди | |
|
Біографія ред.
Син лікаря. Відвідував гімназію в Балленштедті. Після сільськогосподарської практики закінчив освіту в Німецькій колоніальній школі сільського господарства, торгівлі і промисловості в Вітценгаузені (Гессен). Тут одружився з дочкою доцента. З 1929 по 1930 рік працював продавцем в експортно-імпортній фірмі в Бремені.
1 серпня 1930 року вступив у НСДАП (партквиток № 286 225). 1 лютого 1931 року вступив у СА; командир 19-го полку СА і ортсгрупенляйтер Фарена. З 1 травня 1932 року — командир 75-го полку СА. З 11 березня 1933 року — районний керівник НСДАП (крайсляйтер) в Бремені. Також з 1933 року був членом Бременської міської ради, державний радник Вільного Ганзейського міста Бремен.
12 листопада 1933 року обраний депутатом Рейхстагу від округу Везер-Емс. З 11 липня 1934 по 8 серпня 1936 року — рейхсамтсляйтер в Штабі заступника фюрера, ад'ютант Мартіна Бормана.
З 8 серпня 1936 року — заступник гауляйтера гау Курмарк (з 1940 року — Марк Бранденбург) Еміля Штюрца. У лютому-квітні 1940 року служив у ВПС, військовий кореспондент.
19 квітня 1940 призначений керівним співробітником Райхскомісаріату Норвегія, керівник організації НСДАП у Норвегії, працював під керівництвом райхскомісара Йозефа Тербофена. З 15 липня 1940 року — гебітскомісар області Північна Норвегія (Тронгейм). З 1 жовтня 1940 року — начальник виконавчого штабу Тербофена, керував створенням окупаційного апарату в Норвегії. 20 квітня 1940 року перевівся з СА в СС (посвідчення № 353 161).
У 1941 році добровольцем брав участь в Грецькій кампанії в складі «Лейбштандарту СС Адольф Гітлер».
16 травня 1942 року після смерті Карла Рефера призначений рейхсштатгальтером землі Ольденбург і гауляйтером гау Везер-Емс (штаб-квартира — Ольденбург). З 16 листопада 1942 року — імперський комісар оборони Везер-Емса. З 22 квітня 1945 року — імперський комісар оборони Північної Німеччини.
Брав активну участь у роботі фленсбурзького уряду грос-адмірала Карла Деніца. 2 травня 1945 року увійшов до складу уряду, зайнявши пост вищого цивільного комісара імперської оборони в ранзі імперського статс-секретаря. 23 травня 1945 року ув'язнений у Фленсбурзі разом з іншими членами уряду частинами 10-ї англійської танкової армії.
Утримувався у таборі для високопоставлених військових і функціонерів НСДАП № 32 (Camp Ashcan) в люксембурзькому селі Мондорф-ле-Бен. 28 листопада 1949 року англійським військовим трибуналом в Білефельді з урахуванням терміну проведеного в ув'язненні засуджений до 6 років і 6 місяців в'язниці. У травні 1951 року звільнений.
Після звільнення працював комерційним службовцям у Зінцгаймі біля Баден-Бадена, з 1959 року разом із родиною жив у Вехтерсбаху в Гессені, працював представником фірми з торгівлі деревиною.
Нагороди ред.
- Почесний кут старих бійців
- Почесна шпага рейхсфюрера СС
- Залізний хрест 2-го класу
- Нагрудний знак «За участь у загальних штурмових атаках»
- Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами
Література ред.
- Залесский К. А. Вожди и военачальники Третьего рейха: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: «Вече», 2000. — С. 73—74. — 576 [16 илл.] с. — ISBN 5-7838-0550-5.
- Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель», 2002. — С. 126—127. — 942 [2] с. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО «Издательство АСТ»); ISBN 5-271-05091-2 (ООО «Издательство Астрель»).
- Залесский К. А. СС. Охранные отряды НСДАП.. — М.: Эксмо, 2004. — С. 99—100. — 656 с. — ISBN 5-699-06944-5.
- Залесский К. А. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — М.: Эксмо, 2005. — С. 86—87. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5.
- Карл Хеффкес (Karl Höffkes) «Политические генералы Гитлера. Гауляйтеры Третьего рейха; биографическое справочное пособие» («Hitlers politische Generale. Die Gauleiter des 3. Reiches; ein biographisches Nachschlagewerk»). Издательство Граберта (Grabert-Verlag), Тюбинген, 1997, ISBN 3-87847-163-7. (нем.)
- Герберт Шварцвельдер (Herbert Schwarzwälder) «Большая бременская энциклопедия» («Das Große Bremen-Lexikon»). — Бремен, Edition Temmen, 2003. ISBN 3-86108-693-X.
- Иоахим Лилла (Joachim Lilla), Мартин Дёринг (Martin Döring) «Статисты в униформе. Члены Рейхстага в 1933—1945» («Statisten in Uniform. Die Mitglieder des Reichstags 1933—1945»). — Дюссельфорф, 2004. ISBN 3-7700-5254-4.
- Эрих Штокхорст (Erich Stockhorst) «5000 руководителей — Кто был кем в Третьем Рейхе» («5000 Köpfe — Wer war was im Dritten Reich»). Издательство Арндта, Киль 2000, ISBN 3-88741-116-1.
- Karl Höffkes: HpG. Die Gauleiter des Dritten Reiches, Grabert-Verlag Tübingen, 2. Auflage, 1997, S. 383f.
- Das Deutsche Führerlexikon, Otto Stollberg G.m.b.H., Berlin 1934
Примітки ред.
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ Klee E. Das Personenlexikon zum Dritten Reich: Wer war was vor und nach 1945 — 2 — Fischer-Taschenbuch-Verlag, 2007. — 732 с. — ISBN 978-3-596-16048-8