Панюков Віктор Порфирович Віктор Порфирович Панюков нар 24 березня 1918 Баку пом 11 листопада 1972 Тбілісі Грузинська РС

Віктор Порфирович Панюков (нар. 24 березня 1918, Баку — пом. 11 листопада 1972, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — радянський футболіст, нападник і півзахисник. Заслужений майстер спорту.

Віктор Панюков

Особисті дані

Народження

24 березня 1918

Баку

Смерть

11 листопада 1972 (54 роки)

Тбілісі

Зріст

173 см

Громадянство

СРСР

Позиція

нападник, півзахисник

Професіональні клуби*

Роки	Клуб	І (г)
1938–1939	«Локомотив» (Тбілісі)	28	(12)
1940–1952	«Динамо» (Тбілісі)	194	(39)
1941	«Динамо» (Тбілісі)	8	(6)

Тренерська діяльність**

Роки	Команда	Посада
1956	«Нафтовик» (Баку)	5

Звання, нагороди

Звання

Заслужений майстер спорту СРСР

Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Віктор Панюков у Вікісховищі

Спортивна кар'єра Редагувати

На початку футбольної кар'єри виступав за п'ятигорський «Спартак» (1936), смоленські команди БЧА (1937) і «Динамо» (1938). Протягом двох сезонів був гравцем «Локомотива» зі столиці Грузії. 1939 року «залізничники» завершили чемпіонат у «групі Б» на другій позиції, а Віктор Панюков став найрезультативнішим гравцем команди — 10 забитих м'ячів.

Своєю грою привернув увагу керівництва тбіліського «Динамо», кольори якого захищав до 1952 року. Універсальний гравець з широким діапазоном дій, володів потужним ударом. У першому сезоні «динамівці» стали віце-чемпіонами, а Панюков відразу став гравцем основного складу.

Продовжував виступати за грузинську команду і після війни. 1946 року грав у фіналі кубка СРСР проти московського «Спартака» (поразка 2:3). У чемпіонатах СРСР здобув дві срібні і три бронзові нагороди.

1948 року отримав почесне спортивне звання «Заслуженний майстер спорту» (разом з одноклубниками Григорієм Гагуа, Арчілом Кікнадзе і Сергієм Шудрою). На час завершення виступів, рекордсмен команди за кількістю проведених ігор в еліті радянського футболу — 194 матчі (39 голів).

1956 року очолював бакинський «Нафтовик» (п'яте місце у другій зоні «класу Б»). Працював тренером у батумському «Динамо» та юнацьких командах Тбілісі.

Досягнення Редагувати

Другий призер чемпіонату СРСР (2): 1940, 1951
Третій призер чемпіонату СРСР (3): 1946, 1947, 1950
Фіналіст кубка СРСР (1): 1946

Статистика Редагувати

Статистика виступів в офіційних матчах:

Сезон	Команда	Чемпіонат	Кубок
Сезон	Команда	Ліга	Ігри	Голи	Ігри	Голи
1938	«Локомотив» Тб	Д-1	6	2
1939	«Локомотив» Тб	Д-2	22	10
1940	«Динамо» Тб	Д-1	22	6	—	—
1941	«Динамо» Тб	Д-1	8	6	—	—
1944	«Динамо» Тб	—	—	—	1	0
1945	«Динамо» Тб	Д-1	17	6
1946	«Динамо» Тб	Д-1	21	10	3	1
1947	«Динамо» Тб	Д-1	24	4	2	0
1948	«Динамо» Тб	Д-1	25	7	3	1
1949	«Динамо» Тб	Д-1	28	5	3	1
1950	«Динамо» Тб	Д-1	24	1	3	0
1951	«Динамо» Тб	Д-1	23	0	2	0
1952	«Динамо» Тб	Д-1	10	0	—	—
Усього за кар'єру	Д-1	208	47	17	3
Д-2	22	10		17	3

Примітки Редагувати

Повна назва — Будинок Червоної Армії.
. «Історія та статистика українського футболу». Архів оригіналу за 10 серпня 2016. Процитовано 24 березня 2016.
Чемпіонат СРСР 1956 року («клас Б»). «Історія та статистика українського футболу». Процитовано 24 березня 2016. ^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Посилання Редагувати

Профіль (рос.). «FootballFacts». Процитовано 24 березня 2016.
(рос.). Яндекс. Словари. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 24 березня 2016.
(рос.). «AllFutbolist». Архів оригіналу за 1 серпня 2016. Процитовано 24 березня 2016.

[1] Повна назва — Будинок Червоної Армії.

[2] . «Історія та статистика українського футболу». Архів оригіналу за 10 серпня 2016. Процитовано 24 березня 2016.

[3] Чемпіонат СРСР 1956 року («клас Б»). «Історія та статистика українського футболу». Процитовано 24 березня 2016. ^{[недоступне посилання з липня 2019]}