Падіння Сребрениці і Жепи — одна з найвідоміших подій війни в країнах колишньої Югославії 1991—1995 років (Війна в Хорватії і Боснійська війна).
| Падіння Сребрениці і Жепи | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Боснійська війна | ||||||
«Кривая 95» і «Ступчаніца 95» Карта військових дій під час операцій «Кривая 95» і «Ступчаніца 95» | ||||||
| Координати: 44°06′00″ пн. ш. 19°18′00″ сх. д. / 44.100000000027776536626334° пн. ш. 19.3000000000277793787972769° сх. д. | ||||||
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Республіка Сербська 10-й диверсійний загін «Скорпіони» | Боснія і Герцеговина | |||||
| Командувачі | ||||||
| Ратко Младич Радислав Крстич | Раміз Бечирович (Сребреница) Еюп Голич (прорив 28-й дивізії в Тузлу) Авдо Палич (Жепа) | |||||
| Військові сили | ||||||
| Станом на 6 липня 3 000 (атака на Сребреницю), 6 000 (резерви в Зворнику, Братунац, в околицях Сребреніци), 750 (Жепа) | 5500-6200 (Сребрениця) 1500 (Жепа) | |||||
| Втрати | ||||||
| від 300 до 500 загиблих і поранених 2 підбитих танка | 6414+ загиблих військових і цивільних 35 632 евакуйованих (зі Сребрениці і Жепи в Боснію) |
Сребреницький анклав, оголошений РБ ООН в квітні 1993 року «зоною безпеки», був узятий армією боснійських сербів 11 липня 1995 року . Одним із наслідків цього конфлікту стала різанина у Сребрениці .
Падіння Жепи, боснійського анклаву, оголошеного СБ ООН в травні 1993 року «зоною безпеки», — менш відома подія. Серби почали штурм Жепи через два дні після падіння Сребрениці і змогли зайняти місто тільки 25 липня . В результаті штурму бошняки втратили убитими близько 70 осіб. Поранені і цивільні особи були евакуйовані в Сараєво і Кладань, а півтори тисячі військовополонених згодом обміняли на сербів. Єдиною кримінальною (небойовою) жертвою падіння Жепи став полковник Авдо Палич, зниклий безвісти 27 липня 1995 в таборі СООНО, під час переговорів про умови капітуляції жепського гарнізону.
Після падіння Сребрениці і Жепи НАТО прийняло програму бомбардування сербських цілей і загрозою застосування сили запобігло напад сербів на іншу «зону безпеки» — Горажде. Надалі, слова уряду Алії Ізетбеговича про «зникнення 7-10 тисяч сребреницьких мусульман» і другий вибух на сараєвській ринку Маркалі стали приводом для масованих бомбардувань Республіки Сербської, а також інтервенції НАТО, за підтримки якої хорвати і бошняки провели ряд наступальних операцій і визначили умови Дейтонських угод .
Передісторія ред.
Етнічні чистки 1992 року ред.
З початку Боснійської війни збройні сили обох сторін систематично нападали на мирне населення. Як тільки займалося чергове місто або село, будинки систематично грабувалися і спалювалися, мирних жителів насильно зганяли до таборів (відділяючи чоловіків від жінок), били і іноді вбивали.
Протягом декількох тижнів на початку 1992 року Сребрениця перебувала під контролем Війська Республіки Сербської (ВРС), а також формувань з місцевих сербів, але в травні боснійські регулярні частини під командуванням Насера Орича остаточно взяли місто під контроль, що викликало масову втечу сербського населення, і навіть до січня 1992 року розширили територію анклаву до 900 км², хоча так і не змогли зв'язати його з основною територією, контрольованою боснійським урядом.
До 1993 року Сребрениця була мусульманський анклавом на території самопроголошеної державного утворення Республіки Сербська.
Рейди загонів Орича ред.
Перебуваючи в оточенні сербських військ, мусульманські загони з Сребрениці часто робили рейди по довколишніх сербським населеним пунктам. Збройні загони в таких нападах супроводжували групи мародерів, які грабували будинки і вбивали сербів, які не встигали втекти . Особливо жорстокі нальоти відбулися на Різдво і 16 січня 1993 року, коли було вбито кілька десятків цивільних сербів. Потім загони Орича почали обстріл прикордонного містечка на території Сербії . Все це призвело до дій у відповідь армією боснійських сербів і подальшої резолюції № 819 Ради безпеки ООН .
За даними сербської сторони, всього в результаті нападів формувань мусульман з Сребрениці в 1992—1995 роках загинуло від 3227 до 3287 сербів .
Облога ред.
З березня 1993 до липня 1995 місто знаходиться фактично в облозі, будучи оточений військами Республіки Сербської. Найближча територія, контрольована боснійцями, перебувала в 100 км і була доступна тільки по повітрю. У місті був постійний дефіцит продовольства, ліків і пального. Водопровід не працював через зруйновану сербами інфраструктуру.
Тяжке становище не поліпшилося, коли в квітні 1993 року Рада Безпеки ООН оголосив Сребреніцу «зоною безпеки», вільної від будь-якого роду військових дій, і розмістив в ній голландських миротворців в кількості 600 осіб, озброєних стрілецькою зброєю. Вони повинні були роззброїти сили боснійських мусульман і перетворити місто з околицями в демілітаризовану зону. Але вони цього не зробили. Статус демілітаризованої зони постійно ігнорувався обома сторонами: боснійські мирні жителі систематично скаржилися на напади сербських військ, в той час, як для сербів було очевидним використання статусу Сребрениці для підготовки атак на армію Республіки Сербської. Обидві сторони звинувачували голландський миротворчий контингент у відвертій бездіяльності.
Директива № 7 ред.
У березні 1995 року президент Республіки Сербської Радован Караджич, видав «директиву 7», в якій наказав повністю ізолювати Сребреніцу і Жепу. Попри неодноразові прохання відкрити гуманітарний коридор для продовольства, блокада продовжилася.
Обстановка напередодні атаки ред.
В середині квітня 1995 року бригадир Насер Оріч, 17 офіцерів 28-ї дивізії, а також начальник штабу 285-ї жепськой бригади Рамо Чардаковіч і 4 офіцери з Жепи були перекинуті вертольотами в Тузлу для навчання у військовій офіцерській школі в Зіниці і офіцерських курсах в Сараєво. Однак в Сребреніцу повернулися тільки два офіцери 28-ї дивізії — Раміз Бечировіч і Еюб Голич. Через те, що вертоліт, на якому вони прибули вночі 7 травня в Жепу, з нез'ясованих причин зазнав аварії (в результаті загинуло 12 осіб, а 10 чоловік, включаючи Раміза Бечировіча, Еюба Голіча і Рамо Чардаковіча, отримали легкі поранення), повітряне сполучення між основною територією, контрольованою бошняцьким урядом і Сребреницько-жепським анклавами було перервано. Таким чином, до початку сербського наступу Насер Оріч і 15 офіцерів перебували в Тузлі, а командування 28-ю дивізією здійснювали Бечировіч і Голич .
При цьому, за деякими даними, ймовірність сербського вторгнення і масових вбивств мусульманського населення розглядалася керівництвом Боснії і Герцеговини ще в 1993 році Кінець цитати
Падіння Сребрениці і Жепи ред.
Взяття Сребрениці (6-11 липня 1995 року) ред.
На початку липня сербський Дрінскій корпус почав планомірний наступ в «зону безпеки». Як стверджують автори книги «Югославія в XX столітті: нариси політичної історії», корпусу була поставлена мета потіснити мусульманські формування в місто і позбавити їх можливості здійснювати вилазки в сербські райони. Однак підсумком наступу стало взяття всього анклаву.
8 липня голландський БТР був обстріляний сербами і відступив. 10 липня миротворчі війська безуспішно спробували «налякати» наступаючих сербів, стріляючи «поверх голів». Без повітряної та вогневої підтримки миротворці практично не чинили ніякого опору і відмовилися брати участь в нечисленних боях. 11 липня два літаки НАТО атакували танки сербів, але дії авіації були припинені після того, як серби пригрозили знищити голландський контингент.
Криза в Поточарах (12-13 липня 1995 року) ред.
До вечора 11 липня біля розташування частини миротворчих військ ООН в Поточарах зібралося близько 20-25 тисяч біженців. Кільком тисячам удалося прорватися в межі самої частини, в той час, як інші ховалися по довколишніх фабрикам і полях.
Військо РС на прохання місцевого населення і за пропозицією ООН евакуювало жінок, дітей і людей похилого віку з Сребрениці в Тузлу. Республіканський штаб охорони здоров'я БіГ повідомив 16 липня 1995 року, що 22 283 біженця з Сребрениці прийнято на території Тузлансько-Подринського кантону. Прес-секретар Верховного комісаріату ООН у справах біженців в Женеві звинуватив 15 липня боснійську владу в Сараєві в тому, що вони заважають наданню допомоги біженцям. Всесвітня організація охорони здоров'я зареєструвала 35 632 біженця з Сребрениці.
Боснійська колона ред.
До 22 години 11 липня більшість здорових боснійських чоловіків зібралися в колону за для того, щоб під захистом солдат 28 дивізії відійти через ліси до міста Тузла. У колоні налічувалося від 10 до 15 тисяч осіб, включаючи близько 5 тисяч військових, в ній були присутні адміністрація анклаву, медперсонал місцевої лікарні і сім'ї відомих городян.
Увечері 12 липня ця колона потрапила в засідку в результаті чого військові вступили в бій, а мирні біженці розбіглися. Багато з них протягом декількох днів залишалися в цьому районі, намагаючись уникнути сербські блокпости на дорогах. За різними версіями, до Тузли дісталися від 5 до 10 тисяч чоловік.
Падіння Жепи ред.
Містечко Жепа, що знаходиться на південь від Сребрениці було найменшою зоною безпеки ООН у Боснії. Її охороняв невеликий загін з 79 українських миротворців, для керівництва їх діями з Сараєво був відряджений заступник командувача силами ООН в секторі «Сараєво» полковник ЗС України Микола Верхогляд .
Відразу після падіння Сребрениці президент Франції Жак Ширак зажадав почати інтервенцію в Боснії . Незабаром після цього газета «Фігаро» опублікувала статтю, згідно з якою «серби захопили в полон 79 українських миротворців і загрожують їх розстріляти, якщо НАТО почне бомбардування». спостерігачі вважали, що різкі заяви Ширака і публікація «Фігаро» спрямовані на те, щоб відвернути увагу французької громадськості від наміру Франції відновити випробування ядерної зброї в Тихому океані .
Блокада Жепи закінчилася переговорами Ратко Младича, Толіміра Здравко, Авдо Паліча і полковника Верхогляда. За підсумками переговорів під контролем українських миротворців була проведена мирна евакуація населення міста. На думку командувача сектором «Сараєво» генерала Гобійяра в безкровному розв'язку блокади важливу роль відіграла присутність на переговорах полковника Верхогляда.
Різанина ред.
Згідно вироками Міжнародного трибуналу по колишній Югославії, під керівництвом генерала Младича Військом Республіки Сербської, поліцією та іншими сербськими збройними загонами проводилися організовані масові розстріли схоплених сербами мирних жителів-мусульман (чоловіків і хлопчиків у віці від 10 до 65 років). Вони тривали кілька днів у багатьох місцях в околицях Сребреніци. Точне число жертв документально не встановлено, але за оцінками вбито близько 8000 чоловік. Жертви були закопані в братських могилах.
Міжнародний трибунал по Югославії встановив, що було вбито 7000-8000 дорослих чоловіків з числа боснійських мусульман . У січні 2007 року Міжнародний трибунал кваліфікував дії сербів як «злочини геноциду» (Геноцид в Сребрениці, босн. Genocid u Srebrenici Genocid u Srebrenici).
Примітки ред.
- Сребрениця. Істория и загадки трагедии//Эхо планеты № 31 (902) 29 июля-4 августа 2005
- ↑ . Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 25 липня 2020.
- Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 25 липня 2020.
- Дамоклов меч НАТО завис над Боснией//Комсомольская правда. 29 июля
- ↑ ArtOfWar. Ионов Александр Алексеевич. Очерки военной истории конфликта в Югославии (1991—1995). Архів оригіналу за 5 квітня 2013. Процитовано 25 липня 2020.
- Коллектив авторов. Югославия в XX веке: очерки политической истории. — М. : Индрик, 2011. — С. 820. — ISBN 9785916741216.
- . Архів оригіналу за 21 червня 2006. Процитовано 11 лютого 2016.
- Институт за истраживање српских страдања у XX веку - Offline. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 17 січня 2013.
- . Архів оригіналу за 18 серпня 2009. Процитовано 25 липня 2020.
- 5000 muslimanskih glava za vojnu intervenciju. DANI. 22 июня 1998. Архів оригіналу за 22 лютого 2012. Процитовано 26 февраля 2009.
- Югославия в XX веке: очерки политической истории / К. В. Никифоров (отв. ред.), А. И. Филимонова, А. Л. Шемякин и др. — М. : Индрик, 2011. — С. 831. — ISBN 9785916741216.
- Сергей Бабаков. Николай Верхогляд: «Кто знает, что такое настоящая служба тот меня поймет!». Архів оригіналу за 21 липня 2017. Процитовано 22 липня 2017.
- Французы рвутся на штурм Боснии//Комсомольская правда. 18 июля 1995
- Зачем французская «утка» клюнула украинских миротворцев//Комсомольская правда. 20 июля 1995
- Миротворець Микола Верхогляд: "Я сказав Младічу, що політики його здадуть" (укр.). 25 липня 2011. Архів оригіналу за 20 липня 2017. Процитовано 20 липня 2017.
- Letter to Colonel-General Lopata from Major-General Gobillard (англ.). 5 серпня 1995. Архів оригіналу за 25 липня 2017. Процитовано 25 липня 2017.
- Phillip Corwin, Edward S. Herman, George Bogdanich и др. (англ.). Архів оригіналу за 9 липня 2015. Процитовано 13 липня 2015.
- [1] — P. 174. з джерела 4 березня 2016
