Митрополит Іван (Павловський), Павловський Іван Данилович (20 травня 1893, Соснівка, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія —серпень 1936, Білгородська область, РРФСР, СРСР) — український церковий діяч, митрополит Української автокефальної православної церкви (1930–1936).
| Іоанн (Павловський) | |
| 1930 — 1936 | |
|---|---|
| Церква: | УАПЦ |
| Попередник: | Миколай (Борецький) |
| Наступник: | Полікарп (Сікорський) як Тимчасовий Адміністратор Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України; посада Митрополита Київського при цьому залишалася вакантною у 1936-1942; Никанор (Абрамович) як Архієпископ Київський і Чигиринський |
| Альма-матер: | Київська духовна семінарія |
| Діяльність: | пресвітер |
| Народження: | 20 травня 1893 Соснівка |
| Смерть: | серпень 1936 |
Жертва Сталінського терору.
Життєпис ред.
Народився й виріс у с. Соснівка, Чигиринський повіт, Київська губернія (нині Олександрівський район, Кіровоградська область), де здавна жила велика родина Павловських.
Початкову освіту здобув у Соснівській церковно-приходській школі. Далі закінчив Уманську духовну бурсу з відзнакою і успішно вступив до Київської духовної семінарії, де, крім основних предметів, спеціалізувався на вивченні іноземних мов.
Сан священика отримав у 1915 році разом із приходом у селі Лебедин Чигиринського повіту. Тут він зблизився зі священиками Микитою Кохном та Іваном Кульчицьким, які допомагали відкривати нові й нові українські парафії в навколишніх селах, а потім і в місті Єлисаветграді (нинішній Кропивницький).
У 1922 році в Софії Київській митрополит Василь Липківський висвятив отця Івана на єпископа Черкасько-Чигиринської округи.
Невдовзі Павловського обрали керуючим єпископом Чернігівщини. А наприкінці 1926 року, коли ДПУ арештувало архіпастиря Харківщини, Харківський окружний собор обрав на його місце Івана Павловського.
Єпископ Іван редагував журнал УАПЦ «Церква й життя», писав праці з історії Української Православної Церкви.
У грудні 1930 року в Харкові відбувся надзвичайний Собор УАПЦ, на той час церква мала 300 парафій та десять єпископів. Саме той Собор і обрав митрополитом Харківським та всієї України Івана Павловського.
В 1934 році після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва переїздить до Успенського собору на Подолі.
Після закриття храму перебирається до храму святого Миколая Притиска на Подолі. Але в червні 1935 влада забрала і цей храм.
Митрополита неодноразово арештовували і відпускали. Йому заборонили проводити богослужіння, під час допитів залякували, вимагали відректися від віри й сану, перейти на службу до більшовиків. Та Іван Данилович відповідав відмовою.
Тоді НКВС наказав йому покинути Україну. Попрощавшись із батьками та рідними у Соснівці, він виїхав невідомо куди.
У травні 1936 було арештовано в Білгородській області, а в серпні трійка НКВД вирішила убити митрополита. Місце знаходження могили митрополита — невідоме.
Див. також ред.
Джерела та література ред.
- А. Л. Зінченко. Павловський Іван Данилович [ 25 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 14. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Дзеркало тижня. № 20. Хресний шлях митрополита Павловського
Посилання ред.
- Павловський Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1270. — 1000 екз.
| Попередник: | Митрополит Київський і всієї України 1930—1936 | Наступник: |
| Микола (Борецький) | Полікарп (Сікорський) як Тимчасовий Адміністратор Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України; посада Митрополита Київського при цьому залишалася вакантною у 1936-2018. Никанор (Абрамович) |