Леон (Левон) Абгарович Орбелі (вірм. Լևոն Աբգարի Օրբելի; 25 червня (7 червня) 1882, Цахкадзор — 9 грудня 1958, Ленінград) — російський і радянський фізіолог, один з творців еволюційної фізіології, академік (з 1935) і віце-президент (1942—1946) Академії наук СРСР. Генерал-полковник медичної служби. Герой Соціалістичної Праці (1945). Лауреат Сталінської премії. Автор понад 130 оригінальних наукових праць. Брат Рубена і Йосипа Орбелі.
| Орбелі Леон Абгарович | |
|---|---|
| вірм. Լևոն Օրբելի | |
| Народився | 7 (19) липня 1882 Цахкадзор, Тифліська губернія, Російська імперія |
| Помер | 9 грудня 1958 (76 років) Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Богословське кладовище |
| Країна | Російська імперія СРСР Російська СФРР |
| Діяльність | фізіолог |
| Alma mater | Військово-медична академія імені С. М. Кірова Імператорська медико-хірургічна академіяd |
| Галузь | фізіологія |
| Заклад | Імператорська медико-хірургічна академіяd |
| Вчене звання | Список академіків АН СРСР і професор[d] |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук, Імператорська медико-хірургічна академіяd і доктор біологічних наук |
| Вчителі | Павлов Іван Петрович |
| Відомі учні | Ararat Aleksanyand |
| Аспіранти, докторанти | Konstantin Sedovd Q28359376? |
| Членство | Російська академія наук Академія наук СРСР Леопольдина |
| Війна | німецько-радянська війна |
| Батько | Абгар Орбеліd |
| Мати | Vervarra Arghutyand |
| Брати, сестри | Joseph Orbelid Ruben Orbelid |
| Діти | Maria Orbelid |
| Нагороди | |
Орбелі Леон Абгарович у Вікісховищі |
Орбелі обрали дійсним членом Німецької академії і Медичної академії в Парижі, членом-кореспондентом Паризького біологічного товариства, почесним членом Американського і Британського фізіологічних товариств, Нью-Йоркської і Румунської медичних академій, Карлова університету у Празі та багатьох інших наукових товариств та установ.
Біографія Редагувати
Родина Редагувати
Дід Леона — Йосип Іоакимович (Овсеп Овакимович) — закінчив Лазаревську духовну семінарію в Москві. Повернувшись в Тифліс, став протоієреєм і проповідником у соборі. Батько Леона — Абгар Йосипович — закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, одружився на княжні Варварі Мойсеївні Аргутинській. У них було троє синів: Рубен, Леон і Йосип. Старший, Рубен став юристом, відомий як експерт в області підводної археології. Молодший, Йосип став східознавцем, академіком, директором Ермітажу. Леон став вченим-фізіологом, учнем і послідовником Івана Павлова.
Донька: Марія Леонівна Орбелі (1916—1949) — вчений-фізик, кандидат фізико-математичних наук, співробітник Радієвого інституту.
Син: Абгар Леонович Орбелі (1939—2022) — вчений-фізик, випускник фізичного факультету Ленінградського державного університету ім. Жданова. З 1962 року співробітник фізико-технічного інституту ім. Іоффе, вчений секретар Наукової ради РАН з проблеми «Фізики електронних і атомних зіткнень». Автор понад 20 наукових праць, що стосуються застосування методів магнітного резонансу при вивченні властивостей ізольованих атомів, корпускулярної діагностики гарячої та СВЧ-плазми, фізичних властивостей біологічних об'єктів та суспільствознавства. Кандидат фізико-математичних наук.
Роки навчання і становлення Редагувати
1899 року Леон Орбелі із золотою медаллю закінчив 3-ю Тифліську гімназію. Його зарахували до Військово-медичної академії навчатися за власні кошти.
Зі спогадів Орбелі відомо, що на першому курсі відвідував лекції з фізіології Івана Павлова. Особисте знайомство відбулося на наступному курсі.
1904 року закінчив академію з відзнакою і почав працювати лікарем у Миколаївському військовому шпиталі Кронштадту. Потім перевівся в Петербурзький морський шпиталь, щоб одночасно продовжувати наукову роботу під керівництвом І. П. Павлова в Інституті експериментальної медицини (1907—1920). У цей період був призначений лікарем на один з крейсерів, що був придбаний Росією в Аргентині. Крейсер мав брати участь у російсько-японській війні, однак Японія встигла перекупити аргентинські крейсери. Орбелі залишився в Петербурзі.
В 1907 році Орбелі залишив службу на флоті. Наступного року захистив докторську дисертацію на тему: «Условные рефлексы глаза у собаки». В 1909—1911 роках Орбелі стажування у фізіологічних лабораторіях Англії та Німеччини, а також на Морській біологічній станції в Неаполі.
1911 року стає помічником Павлова по фізіологічному відділу ІЕМ і отримує звання приват-доцента а потім і доцент кафедри фізіології. Його обирають професором Вищих жіночих курсів.
Кар'єра після 1917 року Редагувати
З 1917 року працював членом редколегії «Физиологического журнала», а з 1937 року — відповідальним редактором журналу.
У різні роки він був професором Сільськогосподарського, 1-го медичного (1920—1931) і Хіміко-фармацевтичного інститутів у Ленінграді, а також Юр'ївського університету.
У 1913—1957 завідувач Фізіологічною лабораторією, потім заступник директора з наукової частини Природничо-наукового інституту ім. П. Ф. Лесгафта, професор фізіології та проректор з навчальної роботи Інституту фізичної освіти ім. П. Ф. Лесгафта.
З 1925 року — наступник Павлова на посаді професора, начальника кафедри фізіології ВМА, в 1943—1950 — начальник ВМА.
У 1936—1950 Орбелі був, крім того, директором Інституту фізіології імені І. П. Павлова АМН СРСР та Інституту еволюційної фізіології і патології вищої нервової діяльності імені І. П. Павлова АМН СРСР.
У 1943 році обраний дійсним членом Академії наук Вірменської РСР (перший склад).
В 1944 році Орбелі було присвоєно вище для військових медиків військове звання генерал-полковника медичної служби, він також став дійсним членом новоствореної Академії медичних наук.
Після Об'єднаної сесії АН і АМН СРСР (липень 1950) Л. А. Орбелі був звільнений від керівництва майже всіма очолюваними ним установами, крім посади завідувача фізіологічною лабораторією Природничо-наукового інституту ім. П. Ф. Лесгафта.
Інститут еволюційної фізіології та біохімії Редагувати
Базою для організації Інституту послужила невелика група співробітників, створена для індивідуальної роботи акад. Л. А. Орбелі за рішенням Президії АН СРСР в жовтні 1950 року.
В січні 1956 року на базі цієї лабораторії організовується Інститут еволюційної фізіології АН СРСР і йому присвоюється ім'я І. М. Сеченова. Л. А. Орбелі призначається директором Інституту. З 1956 по 1958 роки — директор Інституту еволюційної фізіології ім. І. М. Сеченова.
Нагороди та почесні звання Редагувати
- 1945 року було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
- Нагороджений чотирма орденами Леніна (1944, 1945, 1945, 1957), двома орденами Червоного Прапора (1944, 1948), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1936, 1952), орденом Червоної Зірки (1943) і багатьма медалями СРСР, в тому числі: «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «За перемогу над Японією».
- Золота медаль ім. І. І. Мечникова АН СРСР (1946).
- Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1941).
- Лауреат премії ім. І. П. Павлова (АН СРСР, 1937).
Пам'ять Редагувати
- Академія наук СРСР заснувала щорічну премію за праці з фізіології імені Л. А. Орбелі.
- Його ім'я присвоєно інституту фізіології Національної академії наук Вірменії.
- В Санкт-Петербурзі встановлено пам'ятник біля будівлі Інституту еволюційної фізіології ім. І. М. Сеченова РАН.
- Його ім'ям названо вулиці в Нижньому Новгороді і Санкт-Петербурзі.
- У Санкт-Петербурзі на будівлях наукових установ, де працював Л. А. Орбелі, встановлені меморіальні дошки.
- У рідному селі відкрито меморіальний музей.
- 2000 року була випущена вірменська поштова марка.
Примітки Редагувати
- ↑ Орбели Леон Абгарович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Académie nationale de médecine
- Энциклопедия Санкт-Петербурга
- Энциклопедия Санкт-Петербурга
- Левон Орбели // Дом-музей братьев Орбели
- . Архів оригіналу за 24 лютого 2016. Процитовано 11 липня 2010.
Джерела Редагувати
- Островский М. А. История развития физиологии зрения в Российской Академии наук // Вестник РАН. — 2011. — Т. 81, № 3 (17 жовтня). — С. 215–236. (рос.)
- Григорьев А. И., Григорьян Н. А. Научная школа академика Леона Абгаровича Орбели. — М. : Наука, 2007. — 378 с. — ISBN 978-5-02-035590-3. (рос.)
- Григорьян Н. А. Научная династия Орбели / Наточин Ю. В., Фанарджян В. В. — М. : Наука, 2002. — 521 с. (рос.)
- Григорьян Н. А. Академик Леон Абгарович Орбели: Научное наследие / Свидерский В. Л. — М. : Наука, 1997. — Т. 26. — 349 с. — (Научное наследство) (рос.)
- Григорьян Н. А. Л. А. Орбели и его окружение: (Новые архивные материалы) // Вестник РАН. — 1992. — № 5 (17 жовтня). — С. 118—139.
- Лейбсон Л. Г. Академик Л. А. Орбели: Неопубликованные главы биографии. — Л. : Наука, 1990. — 192 с. — ISBN 5-02-025806-7. (рос.)
- Григорьян Н. А. Л. А. Орбели и развитие советской физиологии. — М. : Изд-во «Медицина», 1985. — 102 с. (рос.)
- Лейбсон Л. Г. Академик Л. А. Орбели. — Л., 1973. (рос.)
- Лурье В. М. Адмиралы и генералы Военно-Морского флота СССР в период Великой Отечественной и советско-японской войн (1941—1945). — СПб.: Русско-балтийский информационный центр БЛИЦ, 2001. — 280 с. — 2000 экз. — ISBN 5-86789-102-X (рос.)
Посилання Редагувати
- Орбелі Леон Абгарович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
- Персональна сторінка Леона Абгаровича Орбели на офіційному сайті РАН (рос.)
- Профіль Леона Абгаровича Орбели на офіційному сайті НАН РВ
- Академик Л. А. Орбели в Павловских Колтушах Выдержки из книги В. А. Пастухова СПб. 2005.
- Орбели Леон (Левон) Абгарович // Сайт проекта XPOHOC
- Н. Л. Кременцов, // Репрессированная наука. Л.: Наука, 1991, с. 91—113. («Павловская сессия» и преследование Орбели)
- Могила Л. А. Орбели на Богословском кладбище г. Санкт-Петербурга