Ігор Едилович (Кирилович) Ольшевський (нар. 26 серпня 1958, (Володимир), Волинська область — пом. 6 червня 2021, Луцьк, Волинська область) — український поет, перекладач, прозаїк, літературний критик, (есеїст), філософ, мелодист-аматор. Лауреат літературно-мистецьких премій.
Ігор Ольшевський | ||||
---|---|---|---|---|
![]() | ||||
Ім'я при народженні | Ігор Едилович (Кирилович) Ольшевський | |||
Народився | 26 серпня 1958 м. Володимир, Волинська область, (суч. Україна) | |||
Помер | 6 червня 2021 (62 роки) м. Луцьк, Волинська область, (суч. Україна) | |||
Громадянство | ![]() | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | письменник, поет, прозаїк, (есеїст), літературний критик, філософ, перекладач | |||
Сфера роботи | поезія[1], есей[1], літературна критика[1], філософія[1], d[1], d[1], d[1] і d[1] | |||
Членство | Національна спілка письменників України | |||
|
Життєпис
Народився 26 серпня 1958 року в місті Володимирі на Волині, в родині творчих працівників театру. Батько заслужений артист України Еділ (Кирило) Михайлович Ольшевський (1929-2016), — упродовж тривалого часу був головним режисером (Волинського обласного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка) (тоді ще не академічного), а згодом — (Волинської обласної філармонії), викладав також у Луцькому училищі культури (нині — (Волинський коледж культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського)). Мати — Галина Павлівна Ольшевська (1926-2018) — акторка.
Після закінчення Луцької середньої школи № 4 (нині — гімназія) здобув вищу освіту на філологічному факультеті (Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки). З 1982 року — на педагогічній, культурно-освітній та журналістській роботі. Працював у відділі зв’язків із громадськістю (Волинського національного університету імені Лесі Українки) та (Волинській обласній філармонії) (керівник літературно-драматургічної частини).
Перекладав з російської, білоруської та польської мов. Друкувався також під псевдо Ігор Берестюк, Максим Кириленко, Аркадій-Арефа Сікорський, Драгомир Піляку, Джафар Алішеров, Гоша О. Твори публікувалися на сторінках часописів України, Білорусі, Польщі, Словаччини та Греції.
Коло інтересів — містичне літературознавство, біблійна нумерологія, релігієзнавство, астрономія, альтернативна історія, медицина, психологія, музика. Пісня Ігоря Ольшевського “Лесі Українці” на слова Лілії Михальчук часто звучить у концертах тріо та ансамблю бандуристок “Дивоструни” Волинського національного університету імені Лесі Українки (керівник — професор Мирослава Сточанська).
Член Національної Спілки письменників України з 2005 року.
Помер 6 червня 2021 року.
Бібліографія
- Редактор снів: поезії. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003. — 32 с.
- Леся Українка: містика імені й долі: [есей]. — Луцьк: (ВМА “Терен”), 2004, 2005. — 68 с.
- Павло Тичина: таїна життя і творчості: [есей]. — Луцьк: (ВМА “Терен”), 2005. — 140 с.
- Григорій Сковорода: Місія Посланця: [есей]. — Луцьк: (ВМА “Терен”), 2008. — 160 с.
- Зодіакальне світло: ліричне трикнижжя. — Луцьк: (ВМА “Терен”), 2008. —108 с.
- Хованки в житі: [проза]. — Луцьк: (ВМА “Терен”), 2009. — 114 с.
- Павло Тичина: нові штрихи до містичного портрета: [есей]. — (ВМА “Терен”), 2012. — 184 с.
- Агатангел Кримський: поклик Сходу: спроба трактату в особах. — Луцьк: (ВМА “Терен”), 2012. — 224 с.
- Відлуння доісторичних цивілізацій? [науково-фантастична розвідка]. — Луцьк, 2013 (електронний самвидав).
- Тарас Шевченко: від імені — до Місії: роман-есей у листах, інтерв’ю і коментарях. — Луцьк: (ВМА “Терен”), 2015. — 260 с.
Нагороди
- 2010 — (Волинська обласна літературно-мистецька премія ім. Агатангела Кримського) (за есей “Григорій Сковорода: Місія Посланця”, ліричне трикнижжя “Зодіакальне світло” та книгу прози “Хованки в житі”).
- 2018 — Літературно-мистецька премія ім. Пантелеймона Куліша (за есеї “Павло Тичина: нові штрихи до містичного портрета”, “Агатангел Кримський: Поклик Сходу” й “Тарас Шевченко: від імені до Місії”).
Відгуки про творчість
(Станіслав Тельнюк) (з листа до Ігоря Ольшевського від 24 листопада 1988 р.):
“Те, що Ви робите — справа вельми важлива, благородна і необхідна. (…) Пишіть у своїй книзі про все — навіть і про вірш “В Чорнобилі”. Це не просто вірш — це передчуття, пророцтво. Згадайте рядок про зірку, яка пролетіла і свій слід стерла “гнівано”. Що продиктувало Тичині і цей рядок і це слово?.. Є над чим подумати…”
(Олександр Рисак), “До неї словом долетіти”:
“Момент народження “Боярині” Лесі Українки в далекому Хелуані прагне відчути Ігор Ольшевський, вибудовуючи типолого-психологічну паралель поміж головним персонажем драми та її автором. Творче осявання як проєкція на фізичні роди звучить досить вмотивовано. Тож не дивно, що таким свіжим повівом торкає нас з любові і муки народжений образ…”
Юрій Тичина (з листа небожа П. Г. Тичини до автора від 21 жовтня 2005 р.):
“Перше моє враження від Вашої роботи (…) — так це задоволення і навіть захоплення від глибини і точності дослідження, від багатьох цікавих знахідок і думок. Мені здається, що Ви навіть перевершили свого учителя (Ст. Тельнюка), я щиро радію за вас і погоджуюсь, що Ви — “на дорозі до храму”.
(Володимир Лис), “Редагування снів і реальності від Ігоря Ольшевського”:
“Є у збірці Ігоря Ольшевського “Редактор снів” (“Волинська обласна друкарня”, 2003) вірш “Хроніка самопізнання”. Як на мене, в ньому, в його кількох рядках віддзеркалилося те, як поезія може стати філософією в чистому вигляді, лаконічно-об’ємно вимовити те, що вже автор прожив, і відтворити те, що, можливо, настане, коли міні-дія цієї поезії завершиться. Хоч, власне, те про що пише поет, існувало в усі часи і віки в людині, котра прагла пізнати світ і себе у ньому. Але тут раптом, що присутній при явищі, коли філософія одного-єдиного речення раптом стає поезією сенсу, поезією пошуку власного “я” і образу цілого світу…”
(Іван Дзюба) (з листа до автора від 25 грудня 2004 року):
“За ті роки, що я Вас знаю, Ви з несміливого початківця виросли на дослідника, який досить упевнено почувається у професійній сфері літературознавства. Отже, перед Вами — надійний шлях, і я бажаю Вам улюбленої праці та успіхів”.
(Віктор Вербич), “До вічної загадки Павла Тичини”:
“У книжці, що складається з п’яти розділів, І. Ольшевський відкриває читачеві (причому у формі, й доступній, і вишуканій одночасно) таємниці поетичного світу співця “Сонячних кларнетів ”. Дослідник не обходить і проблем “довічної духовної каторги” П. Тичини, доводячи, всупереч стереотипам, що жорстокі політичні реалії не змогли вбити неперевершеного таланту митця”.
(Ольга Ляснюк), “Що таке 50”:
“Ще однією гранню творчої натури Ігоря Ольшевського є музика. У мене таке враження, що він не просто творить музику до слів чи й без них, що не просто у нього з’являються мелодії, а що у ньому звучить безперервна мелодія…”
(Ігор Павлюк), “Діалог монологів”:
“Мій давній щирий побратим, душевний друг письменник та науковець, справжній інтелігент (інтелектуал і людина з моральними принципами) Ігор Ольшевський”
Примітки
Посилання
Публікації
- “Стратосфера”: Пролог до космосу (Буквоїд, 2010)
- Про начинку з родзинок, дерева, левітацію та Олександра Клименка (Буквоїд, 2017)
- “Против рожна перти, против хвиль плисти…” (Буквоїд, 2017)
- “Зі шляху би чумацького не збочити…” (Буквоїд, 2017)
- Володимир Лис: Гуманістичні аспекти короткої прози (Буквоїд, 2018)
- У травні, на Юрія (Спогад про Юрія Євгеновича Тичину) (Буквоїд, 2018)
- Мистецтво підкоряти читача (Буквоїд, 2018)
- Зі “старанно забутих” – у незабутні (Буквоїд, 2018)
- Коли все – джаз, або Такий непередбачуваний Сашко Клименко (Буквоїд, 2018)
- Щоб не згасали вогники любові (Буквоїд, 2019)
- Таїна вересового меду (Буквоїд, 2019)
- “Неситий”: початок серії романів? (Буквоїд, 2019)
- “Людина людині – болгарин…” (Буквоїд, 2019)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет