Ніколь Айзенман (1965, Верден) — американська художниця. Крім художньої творчості відома як професорка коледжу Бард в Аннандейл-на-Гудзоні з 2003 по 2009. Отримала ряд нагород: стипендію Ґуґґенгайма (1996 р.), Премією Карнегі (2013 р.), двічі була включена у Бієнале Вітні (1995, 2012). 29 вересня 2015 року названа стипендіаткою фундації Джона Д. та Кетрін Т. Мак-Артурів з формулюванням за «відновлення образу людського тіла, культурне значення якого зменшилося під час панування абстракціонізму 20 століття», ця нагорода відома як «Грант для геніїв». Айзенман живе і працює в Брукліні.
Ніколь Айзенман | |
---|---|
англ. Nicole Eisenman | |
Народження | 1965[…] Верден[…] |
Країна | США |
Жанр | фігуративізм |
Навчання | Rhode Island School of Designd і Scarsdale High Schoold |
Діяльність | художник, художник-гравер, фотограф, скульптор, архітектурний кресляр, художник інсталяцій |
Працівник | Бард-коледж |
Член | Американська академія мистецтв та літератури |
Нагороди | |
Сайт | antonkerngallery.com/artists/nicole_eisenman#/dear-nemesis-nicole-eisenman-1993-2013 |
| |
Ніколь Айзенман у Вікісховищі |
Ранні роки ред.
Ніколь Айзенман народилася в 1965 році у Вердені, Франція, де її батько служив армійським психіатром. Виросла вона в Скарсдейл, Нью-Йорк і закінчила школу дизайну в Род-Айленді 1987 року. Її прабабусею була американська художниця польсько-єврейського походження Естер Хамерман.
Творчість ред.
Фігуративний масляний живопис Ейзенман часто сповнений сексуальності, комічності та має виразні риси дружньої карикатури. Хоча мисткиня передусім відома своїми полотнами, також вона створює інсталяції, малюнки, гравюри та скульптури.
Разом з А. Л. Штайнером вона стала співзасновницею квір/феміністської кураторської ініціативи Ridykeulous.
Картини Ейзенман часто являють собою експресіоністські портрети персонажів, котрі іноді є вигаданими, але часто зображують її друзів і її саму. Крім експресіонізму на творчість Ейзенман вплинув імпресіонізм і твориПабло Пікасо. Художниця підкреслює важливість чуттєвості та тілесності в її роботі:
Твір - ніщо, якщо не заснований на почутті. (The work is nothing if not feeling-based.) |
Стиль більшості її ранніх робіт був натхнений творами Едварда Мунка, Філіпа Густона і Емі Сіллман .
Виставки ред.
Персональні виставки ред.
- Nicole Eisenman, Kunsthalle Zürich (2007)
- Matrix 248, Berkeley Art Museum (2013)
- Dear Nemesis, Nicole Eisenman 1993—2013, Contemporary Art Museum St. Louis (2014).
- Dear Nemesis: Nicole Eisenman 1993—2013, Institute of Contemporary Art, Philadelphia (2014).
- Masterpieces & Curiosities: Nicole Eisenman's Seder [ 31 липня 2020 у Wayback Machine.] (2015), Єврейський музей (Нью-Йорк)
- Nicole Eisenman: Al-ugh-ories, New Museum (2016)
- Nicole Eisenman: Dark Light, Secession, Vienna, Austria (2017)
Групові виставки ред.
- Whitney Biennial, Музей американського мистецтва Вітні (1995)
- Provocations, California Art Center (2004)
- Prospect.2 New Orleans (2011)
- Whitney Biennial, Музей американського мистецтва Вітні (2012)
- 2013 Carnegie International, Carnegie Museum of Art (2013).
- Manifesta10, The Ермітаж, Санкт-Петербург (РФ, 2014)
- NYC 1993: Experimental Jet Set, Trash and No Star, New Museum (2013)
- The Forever Now: Contemporary Painting in an Atemporal World, MoMA (2014)
- Scenes from the Collection, Єврейський музей (Нью-Йорк, 2018)
Визнання ред.
Ейзенман ушанована численними грантами та преміями, включаючи стипендію Ґуґґенгайма (1996), приз Карнегі, нагороду «Anonymous Was a Woman» (2014) і грант фундації Louis Comfort Tiffany (1995). Вона також була стипендіаткою фундації Мак-Артур 2015 року і в тому ж році названа однією з 50 американських євреїв і єврейок, які зробили в цей рік найбільший внесок у єврейську історію (цей список з 1994 формує журнал The Forward).
Колекції ред.
Роботи художниці зберігаються в ряді установ, у тому числі:
- Чиказький художній інститут
- Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк
- Центр мистецтв Вокера, Міннеаполіс
- Whitney Museum of American Art, Нью-Йорк
- The Jewish Museum [ 6 квітня 2017 у Wayback Machine.]
Бібліографія ред.
- Nicole Eisenman: Behavior (Rice Gallery, 1998)
- Nicole Eisenman: Selected works 1993—2003 (Herbert F. Johnson Museum of Art, 2003)
- Nicole Eisenman: Selected Works 1994—2004 ed. Victor Mathieu (Walther König, 2008)
- Nicole Eisenman: The Way We Weren't (Frances Young Tang Teaching Museum and Art Gallery, 2010)
- Nicole Eisenman ed. Beatrix Ruf (JRP-Ringier, 2011)
- Parkett no. 91 (Parkett Verlag, 2012)
- Nicole Eisenman: Dear Nemesis, 1993—2013 (Contemporary Art Museum St. Louis/Walther König, 2014)
Примітки ред.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #12438630X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- SNAC — 2010.
- RKDartists
- ↑ https://www.hauserwirth.com/artists/26346-nicole-eisenman
- https://d-nb.info/gnd/12438630X
- Museum of Modern Art online collection
- https://thecontemporaryaustin.org/exhibitions/nicole-eisenman/
- Зведений список імен діячів мистецтва — 2020.
- «Ніколь Айзенман» [ 12 серпня 2014 у Wayback Machine.], 2013 Carnegie International, Отримано 11 серпня 2014 року
- Solway, Diane. . W Magazine (англ.). Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- Pogrebin, Robin (29 вересня 2015). . The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 14 лютого 2019.
- . whitney.org. Архів оригіналу за 22 вересня 2015.
- Kotz, Liz (October 1993). . Artforum International – за допомогою Questia (необхідна підписка). Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . Hyperallergic (амер.). 5 червня 2016. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . www.getty.edu. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- Harris, William (10 листопада 1996). . The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . onnowhoa.tripod.com. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . vielmetter.com. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- Newhall, Edith. . Artnews. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- «Eisenmann» [ 12 серпня 2014 у Wayback Machine.], Kunsthalle Zurich, 11 серпня 2014 року.
- ↑ «Eisenmann» [ 12 серпня 2014 у Wayback Machine.], Kunsthalle Zurich, 11 August 2014.
- . Contemporary Art Museum St. Louis (амер.). 25 січня 2018. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . www.artsy.net. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 14 лютого 2019.
- . www.artnet.com. Архів оригіналу за 28 січня 2017. Процитовано 14 лютого 2019.
- . bampfa.org (англ.). Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- «Dear Nemesis, Nicole Eisenman 1993—2013» [Архівовано 17 лютого 2015 у Archive.is], Contemporary Art Museum St. Louis, January 2014 — April 2014. Retrieved 17 February 2015.
- «Dear Nemesis: Nicole Eisenman 1993—2013» [ 11 травня 2018 у Wayback Machine.], ICA Philadelphia, Retrieved 11 August 2014.
- . The Jewish Museum. Архів оригіналу за 31 липня 2020. Процитовано 14 лютого 2019.
- . www.newmuseum.org (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . www.secession.at (амер.). Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- Inde, Vilis (1998). . Praeger – за допомогою Questia (необхідна підписка). с. 40. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . Prospect New Orleans (амер.). Архів оригіналу за 12 березня 2018.
- Herbert, Martin (November 2012). . Art Monthly – за допомогою Questia (необхідна підписка). Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- «Nicole Eisenman» [ 12 серпня 2014 у Wayback Machine.], 2013 Carnegie International, Retrieved 11 August 2014.
- «Artists — Manifesta10» [ 13 травня 2019 у Wayback Machine.], Manifesta, Retrieved 11 August 2014.
- «MoMa | The Forever Now: Contemporary Painting in an Atemporal World» [ 17 серпня 2015 у Wayback Machine.], MoMA, Retrieved 6 March 2015.
- . The Jewish Museum. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- «Меморіальний фонд ім. [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] Джона Симона Гуггенхайма», Фонд ім.
- , the Carnegie Prize (2013) . Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 14 лютого 2019., ArtInfo, Retrieved 10 August 2014.
- . Institute of Contemporary Art - Philadelphia, PA (англ.). Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 14 лютого 2019.
- . www.contemporaryartdaily.com (амер.). Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . The Forward (амер.). Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- «Eisenman, Nicole» [ 16 вересня 2016 у Wayback Machine.], Art Institute of Chicago, Retrieved 11 August 2014.
- . The Museum of Modern Art (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . walkerart.org (амер.). Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 14 лютого 2019.
- . collection.whitney.org (англ.). Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 14 лютого 2019.
- . thejewishmuseum.org. Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 14 лютого 2019.
Посилання ред.
- Ніколь Айзенман та Девід Гамфрі [ 3 листопада 2015 у Wayback Machine.] Журнал «Bomb»
- Ніколь Айзенман в колекції Музею сучасного мистецтва [ 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Ніколь Айзенман в Carnegie International [ 12 серпня 2014 у Wayback Machine.]