Ніколас Салмерон-і-Алонсо (ісп. Nicolás Salmerón Alonso; 10 квітня 1838 — 20 вересня 1908) — іспанський державний діяч, президент Першої республіки у липні — вересні 1873 року.
| Ніколас Салмерон-і-Алонсо ісп. Nicolás Salmerón Alonso | |
| 18 липня — 7 вересня 1873 | |
|---|---|
| Попередник: | Франсеск Пі-і-Марґаль |
| Наступник: | Еміліо Кастелар |
| 18 липня — 7 вересня 1873 | |
| Попередник: | Франсеск Пі-і-Марґаль |
| Наступник: | Еміліо Кастелар |
| Народження: | 10 квітня 1838 Алама-де-Альмерія, Альмерія, Андалусія, Іспанія |
| Смерть: | 20 вересня 1908 (70 років) По |
| Поховання: | Civil Cemetery, Madridd :
|
| Країна: | Іспанія |
| Освіта: | Facultad de Filosofía y Letras (Universidad de Granada)d, Мадридський центральний університетd і Гранадський університет |
| Ступінь: | професор[d] і професор[d] |
| Партія: | Демократична партія[d], Catalan Solidarityd, Progressive Partyd, Republican Uniond і Democratic Federal Republican Partyd |
| Батько: | Francisco Salmerón Lópezd |
| Шлюб: | Catalina Garcíad |
| Діти: | Exoristo Salmerónd, Nicolás Salmerón y Garcíad і Catalina Salmerónd |
| Автограф: | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Життєпис ред.
Вивчав право й філософію в Гранаді, після чого став помічником професора літератури в Мадриді.
1865 року вступив до лав таємного демократично-республіканського комітету. 1868 року за свою діяльність був узятий під варту, втім його звільнили під час Вересневої революції.
1871 року був обраний до кортесів, де проявив себе як один з найобдарованіших керівників республіканської партії.
У лютому 1873, після зречення Амадея I, Салмерон став міністром юстиції в кабінеті Фіґераса. А вже у липні того ж року Ніколас Салмерон сам став главою держави, змінивши на посту Франсеска Пі-і-Марґаля. Як безумовний противник смертної кари вийшов у відставку у вересні 1873 через ухвалення кортесами закону, що запроваджував смертну кару за участь у заколотах. Був обраний президентом кортесів.
На початку 1874 року очолив крайню республіканську опозицію, якій вдалось повалити владу Еміліо Кастелара. Після державного перевороту 3 січня 1874 року, спрямованого проти республіки, Салмерон був змушений виїхати за кордон.
Повернувся до Мадрида 1876 року, де отримав посаду професора університету. Втім невдовзі, через його погляди на релігію, у Салмерона почались суперечки з урядом. Зрештою він втратив посаду та знову був змушений емігрувати.
Із-за кордону він, разом із Мануелем Соррільєю, деякий час керував діяльністю республіканської партії, організувавши видання газет та прокламацій. Як прибічник, за його словами, мирної «еволюції, а не революції», розійшовся з Зорріллем, що тримався більш радикальної позиції, і відійшов у політичній діяльності на задній план.
1881 року був амністований і повернувся на професорську посаду до Мадрида. Окрім того, Ніколас Салмерон був обраний до палати депутатів, де займав місце з невеликими перервами до 1896 року, маючи репутацію одного з найщиріших республіканців та кращих ораторів палати. Втім значної політичної ролі вже не відігравав.
Примітки ред.
- SNAC — 2010.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Diccionario biográfico español — Real Academia de la Historia, 2011.
- Palacios A. Desde Madrid. El cementerio civil // El Pueblo — Tortosa: 1929. — вип. 2905. — P. 2.
- Madrigal A. Arte y Compromiso: España 1917-1936 — Madrid: FAL. — P. 248. — ISBN 978-84-86864-52-1
- https://books.google.es/books?id=f0ljcTbXYG8C&pg=PA34
Джерела ред.
- Водовозов В. Сальмерон-и-Алонзо, Николай // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XXVIIIa. — С. 165. (рос. дореф.)
- Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Salmeron y Alfonso, Nicolas». Encyclopædia Britannica. 24 (11th ed.). Cambridge University Press