Нє Шичен (кит. 聂士成; 1836 — 9 липня 1900) — китайський військовий діяч часів занепаду імперії Цін, учасник війни з Японією та Францією, затятий монархіст та прихильник осучаснення армії.
| Громадянство | Династія Цін |
|---|---|
| Посмертне ім'я | 忠節 |
| Дата народження | 1836 |
| Місце народження | Хефей |
| Дата смерті | 9 липня 1900 |
| Місце смерті | Тяньцзінь |
| Рід діяльності | військовослужбовець |
| Військове звання | генерал |
| Участь у військовому конфлікті | Японсько-цінська війна |
| Нє Шичен у Вікісховищі |
Життєпис ред.
За різними відомостями належав до селянського роду або родини збіднілих військовиків. Народився 1836 року в повіті Хефей провінції Аньхуй. У 1850-х роках долучився до армії Юань Цзясаня (стрийка Юань Шикая), в лавах якої воював проти повсталих няньцзюнів. Тут отримав звання бацзун (7 ранг 1 класу, що дорівнювався поручнику). Потім під орудою Лю Міньчжуаня брав участь в битвах проти няньцзюнів в провінціях Фуцзянь, Чжецзян, Аньхуй. За цим на чолі власного військового підрозділу успішно діяв в Шаньдуні проти східних няньцзюнів, після перемоги над яким отримав звання цзунбун (2 ранг 1 класу, що дорівнювався генерал-поручнику) та почесний маньчжурський титул ліюн-батур (сильний багатир). За цим воював в Шеньсі проти няньцзюней на чолі із Чжан Цзун'юєм. Спільно з Сенгерінченом завдав їм великої поразки під Хошанем. За цим останній виступив проти няньцзюнів на чолі із Лай Веньгуаном, а Нє Шичен переслідував Чжан Цзун'юя. Втім боротьба тривала у 1865—1868 роках.
29 січня 1885 року на чолі загону у 870 вояків відправлений до Бейнаня. Під війни з Францією брав участь у боях на тайвані, де здобув неоцінений досвід війни проти професійної європейської армії. Відзначений головою Аньхойської мілітаристської групи Лі Хунчжаном, що доручив Нє Шичену командувати залогою Люйшунькоу, де зводилася база Північного флоту. Поліпшив знання з військової справи, спілкубчись з радниками — німцем Костянтином фон Ганеном і англійцем Вільямом Ленгом. 1891 року під час смотру було відмічено зразковий стан бази і залоги. За цим призначено очільником охороної лінії Пекін-Дагу з резиденцією в Лутай. Того ж року брав участь у придушенні повстання даоської секти на чолі із Ян Юечунєм, за що отримав одну з найвищих нагород — жовту курму (жупан для верхової їзди) — та титул батурунга.
1892 року отримав звання чженцзунбіня (на кшталт бригадного генерала). Його резиденцією стало місто Тайюань в Шаньсі. У жовтні 1893 ркоу відправлено на інспекцію військ в провінціях Фентянь, Гірін та Хейлунцзян, при цьому особливу увагу повино було приділено можливостям зміцнення кордону з Російською імперією та Кореєю. За результатами склав географічний опис «Дун сяньшен цзяоцзе даолі бяо» та особливий нарси «Дун'ю цзічен», приділений прикордонним питанням. Вже наприкінці інспекції отримав відомості про повстання секти тонхак в Кореї.
7 червня 1894 ркоу спільно з Є Чжигао, тіду Чжілі, був відправлено до Кореї для придушення повстання тонхаків, які отримували допомогу від Японії. Нє Шичен швидко зайняв місто Чонджу та провінцію Чолла. Але невдовзі на півостров висадився 8-тисячний японський корпус. Шичен мав лише 3,5 тис. вояків. Тому відступив до станції Сонхвана (на шляху до Сеулу), де в боях вимотав ворожі війська на чолі із Осімою Йосімасою. Ця битва вважається початком японсько-цінської війни. Нє Шичан готував до подальших оборонних боїв. Але в цей час Є Чжигао здав місто Конджу, відступивши до Пхеньяну. Наслідкон став відступ Шичана, що дозволило Осімі оголосити про свою перемогу
У вересні Нє виїхав на Маньчжурії для збору додаткових військ, але на шляху вимушен був повернутися, оскільки японці завдали поразки цінській армії біля Пхеньяну. Організував оборону біля гори Хуершань. Зрештою відступив до Фенхуанчена. В цей час японські війська зайняли Ляодунський півострів. 26 листопада завдав поразки японцям біля Ляньшньгуаня, але японська пропаганда в Європі поширила брехню про перемогу над цінським командувачем. Нє Шичен продовжував атаку, відбивши місто Цзіньцзяхе. 12 литого 1895 року за наказом імператора перебазувався до Шаньхайгуаня. 23 листопада того ж року призначається тіду Чжілі (1 ранг 2 класу, тобто повний генерал).
Займався поліпшенням армії, для чого 1896 року залучив німецьких інструкторів, а 1897 року — російських офіцерів. 1898 року виконав наказ з арешту ініціаторів «Ста днів реформ», але фактично дозволив втекти Лян Цичао. Проте отрмиав високу оцінку фактично правительки імперії Цисі, яка надала 6 тис. лян для військ Нє Шичена. Не підтримав повстання іхетуанів., тому навесні 1900 року взяв під охорону залізницю Пекін-Дагу. 15 червня отрмиав наказав співпрацювати з іхетуанями, які рушили до Тяньцзіня. Проте фактично саботував накази, але у червні вимушен був почати бої за захоплення всього Тяньццзіня. Але втративши Дагу, який зайняли рсоійські війська. За це втратив посадпосади й титули. Проти власної волі 13 липня атакував росіян в битві біля Балітай, де загинув. Посмертно відновлений в посадах, а також нагороджений титулом тайцзун шаобао (молодший опікун спадкоємця трону) та почесним ім'ям Чжунцзе (Вірний).
Примітки ред.
- Була на кшталт європейського імператорського ордену
- Осіма Йосімаса за цю «перемогу» отримав титул дансяку («барона») в аристократичній системі кадзоку, і став командиром Цусімського гарнізону.
Джерела ред.
- Bouye, Thomas. China: adapting the past, confronting the future. University of Michigan. 2002. ISBN 0-89264-156-8
- Dupuy, Trevor N. Harper Encyclopedia of Military Biography. New York: HarperCollins Publishers Inc., 1992. ISBN 0-7858-0437-4
- Reynolds, Douglas Robertson. China, 1895—1912: state-sponsored reforms and China's late-Qing revolution . M E Sharpe (1966). ISBN 978-1-56324-749-1