Національна фашистська партія (італ. Partito Nazionale Fascista; PNF) — італійська політична партія, заснована в 1921 Беніто Муссоліні для реалізації ідеології фашизму. Попередником фашистської партії був Італійський союз боротьби, очолюваний Муссоліні.
У 1921 Національна фашистська партія вперше була обрана в парламент, в 1924 отримала в парламенті більшість, з 1928 стала єдиною легальною партією в країні до падіння режиму Муссоліні в 1943. Після другої світової війни відновлення Національної фашистської партії прямо заборонено Конституцією Італії.
Історія Редагувати
У 1919 Муссоліні заснував у Мілані Італійський союз боротьби, у багатьох містах були створені місцеві відділення (фашії). Муссоліні дотримувався лівих поглядів, що не завадило фашистам ворогувати з соціалістами, з обох сторін створювалися воєнізовані угруповання, періодично відбувалися сутички з пораненими і вбитими.
Організованим політичним рухом фашизм став 23 березня 1919 року, коли в Мілані пройшла зустріч фашистської партії «Італійський союз боротьби». Ця дата вважається днем народження італійського фашистського руху, хоча фактична дата заснування — 23 лютого 1919 року.
На виборах у травні 1921 Муссоліні підтримав прем'єр-міністра і лідера Ліберальної партії Джованні Джолітті. У результаті 35 депутатів від фашистів на чолі з Муссоліні пройшли до Палати депутатів італійського парламенту. 7 листопада Італійський союз боротьби був перетворений в Національну фашистську партію. Через рік, у жовтні 1922 року, відбувся багатотисячний марш на Рим прихильників фашистської партії. Король Віктор Емануїл III провів зустріч з Муссоліні і призначив того прем'єр-міністром Італії.
У 1923 прийнятий закон Ачербо, який повністю змінював виборчу систему. Згідно з цим законом партія, що набрала більше всіх голосів на виборах, автоматично отримувала 66 % місць у Палаті депутатів. Вже у квітні наступного року відбулися нові вибори, на яких фашистська партія здобула впевнену перемогу, набравши 63 % голосів. У липні депутат від соціалістів Джакомо Маттеотті був викрадений і вбитий, імовірно членами фашистської партії або їх прихильниками. Ця подія викликала кризу: бойкот парламентських засідань опозицією, вимоги відставки уряду Муссоліні. 3 січня Муссоліні виголосив промову, в якій оголосив про новий, по відношенню до ворогів правлячого режиму. Партійні структури отримали державні повноваження: спочатку це сталося з партійними воєнізованими формуваннями, які стали національною міліцією, потім в 1928 році керівний орган партії Велика фашистська рада стала одним з вищих органів в державі. У 1928 всі партії, крім фашистської, офіційно були заборонені, до виборів допускалися лише кандидати, схвалені Великою фашистською радою.
Висадка союзних військ у Сицилії в липні 1943 добре показала, що фашистський режим скоро впаде. У вищих колах дозрів план повалення режиму Муссоліні. У ніч з 24 на 25 липня більшість членів Великої фашистської ради проголосувало за відсторонення Муссоліні, наказом короля він був поміщений під арешт. Новий прем'єр-міністр маршал П'єтро Бадольйо офіційно заборонив Національну фашистську партію.
Ідеологія Редагувати
Ідеологія Національної фашистської партії з часом змінювалася. Це було пов'язано як зі зміною поглядів самого Муссоліні, так і з поточною політичною ситуацією. Спочатку в ідеології фашистської партії були присутні соціалістичні і синдикалістичні ідеї, хоча при цьому центральне місце займав націоналізм і фашисти активно боролися проти комуністів і соціалістів. Коли фашистська партія набрала політичної ваги, крайні праві ідеї стали переважати. Фашисти підтримували монархію і Католицьку церкву (у 1929 Муссоліні підписав Латеранські угоди). Важливим елементом ідеології був корпоративізм — вчення про єднання різних соціальних груп в рамках держави, коли ці групи (класи) представляються не антагоністами, а союзниками в досягненні загальних цілей (процвітання держави).
Гімн Редагувати
Гімном партії була пісня Giovinezza (Юність).