Навуходоносор (Набу-кудурру-уцур) I' (д/н — бл. 1104 до н. е.) — цар Вавилону близько 1125—1104 до н. е. Ім'я перекладається як «Набу, захисти старшого сина».
| Навуходоносор I | |
|---|---|
| ܢ ܵܒܘ ܟܘ ܕܘ ܼܪܝ ܼܘܨܘ ܪ | |
| | |
| Народився | невідомо |
| Помер | бл. 1104 до н. е. Вавилон, Хілла, Ірак |
| Країна | Вавилонія |
| Діяльність | суверен |
| Титул | цар Вавилону |
| Посада | Цар Вавилону[d] |
| Термін | 1125—1104 до н. е. |
| Попередник | Нінурта-надін-шумі |
| Наступник | Енліль-надін-аплі |
| Рід | Друга династія Ісіна |
| Батько | Нінурта-надін-шумі |
| Діти | Енліль-надін-аплі |
|
Життєпис Редагувати
Зовнішня політика Редагувати
Походив з Другої династії Ісіна (IV Вавилонської династії). Син царя Нінурта-надін-шумі. Посів трон після смерті батька близько 1125 року до н. е. Намагався відновити потугу Вавилонії, тому вступив у протистояння з Ассирією та Еламом.
Спочатку 1121 року до н. е. вдерся до ассирійських володінь, проте біля фортеці Занку зазнав поразки від царя Ашшур-реш-іші I. Тоді близько 1115 року до н. е. спробував атакувати Елам, але також зазнав поразки — тепер від царя Хутелетуш-Іншушинака.
Втім невдовзі до Вавилону втекли два вельми впливових жерця-еламіти, захопивши статую бога Ріа. Потім Рітті-Мардук з Біт-Карзіябку в області Дер (на кордонні Вавилонії та Еламу) перейшов на бік Навуходоносора I. Останній призначив Рітті-Мардук командувати своїми бойовими колісницями і близько 1110 року до н. е. розпочав нову війну проти Еламу. У вирішальній битві біля річки Улай вавилоняни здобули повну перемогу. Навуходоносор I захопив Сузи, звідки повернув статую бога Мардука до Вавилону. Також було суттєво пограбовано Еламське царство, яке після цього занепало. Ця перемога була увічнена в епосах «Набу-кудурру-уцур і Мардук» і «Гімн Мардуку».
За цим цар Вавилону здійснив успішний похід проти гірських племен на північному сході Вавилонії і знову заволодів долиною річки Діяла. Також успішно воював з арамеями, що спробували вдертися до Вавилонії з північного заходу. Є згадки про успішні походи проти племен луллубеїв та аморитів. З останніми напевне боровся за контроль над торгівельними шляхами в західній Аравії.
Водночас зберігав мирні стосунки з ассирійським царем Тукульті-апал-Ешаррою I.
Внутрішня політика Редагувати
Намагався спиратися на жрецтво і знать. Водночас зрівняв у правах каситську і місцеву знать. Надавав права містам, які до кінця правління цього царя стали опорою династії. Водночас здійснив багато відновлювальних та будівельних робіт. Зведено храм Екітуш-хегал-тіла в Вавилоні, присвячений богу Ададу, і богу Енлілю в Ніппурі.
Помер близько 1104 року до н. е. Йому спадкував син Енліль-надін-аплі.
Джерела Редагувати
- Dietz-Otto Edzard: Geschichte Mesopotamiens. Von den Sumerern bis zu Alexander dem Großen. 2., verbesserte Auflage, Beck, München 2004, ISBN 3-406-51664-5, S. 176, 183, 191.
- Mario Liverani, Antico Oriente: storia, società, economia, Roma-Bari, Laterza, 2009, ISBN 978-88-420-9041-0.
- Benjamin R. Foster (2009). «Akkadian Literature». In Carl S. Ehrlich (ed.). From an antique land: an introduction to ancient Near Eastern literature. Rowman and Littlefield. p. 200.
Nielsen, John (2012). The Ancient Near East in the 12th-10th Centuries BCE: Culture and History, AOAT. 392: 401—411.