Михайло Любомирський (1752—1825, Дубно) — польсько-український князь гербу Шренява без хреста, генерал-лейтенант Волинської та Подільської дивізій з 1792, сеймовий суддя, лицар Мальтійського Ордену з 1798, спадковий Мальтійський командор у Великому Католицькому Пріораті Речі Посполитої.
| Михайло Любомирський | |
|---|---|
| Народився | 1752 Київ, Київська губернія, Російська імперія |
| Помер | 1825 або 1809 Дубно, Дубенський повіт, Волинська губернія, Російська імперія або Республіка Польща |
| Країна | Річ Посполита |
| Діяльність | аристократ |
| Титул | Імперський князь |
| Посада | Імперський князь і посол Сейму Речі Посполитої[d] |
| Військове звання | генерал |
| Рід | Любомирські |
| Батько | Станіслав Любомирський |
| Мати | Людвика Гонората Потійd |
| Брати, сестри | Олександр Любомирський, Францішек Ксаверій Любомирський і Юзеф Любомирський |
| У шлюбі з | Магдалена Рачинськаd |
| Діти | Йосип Любомирськийd і Едвард Казимир Любомирськийd |
| Нагороди | |
| | |
Нащадок українських князів Вишневецьких, з їх бічної лінії княжого роду Любомирських. Молодший (четвертий) син Воєводи Київського Станіслава Любомирського (1704—1793) та Людвікою Потій (пом. 1786), донькою стражника великого литовського Антонія Потія та Розалії Загоровської.
Життєпис ред.
Син князя Станіслава Любомирського, нащадка князів Вишневецьких, воєводи Київськово та Брацлавського та Людвикі Гонорати Потій, з роду Потіїв.
З 1776 року - Полковник коронної армії Речі Посполитої. Командуючий 13-го піхотного полку Острозької ординації 1779-1794 рр., генерал-майор, командуючий Українською та Подільською дивізіями в 1785 р., в 1790 р. генерал-лейтенант, командуючий Волинською та Київською дивізіями, потім Волино-Подільською дивізією.
Як депутат від Волині на Сеймі Речі Посполитої 1780 року був обраний сеймовим суддею.
Він був масоном, намісником Малопольщі у Великому Національному Сходу Польщі з 1784 р.
У 1790 році він був нагороджений Орденом Білого Орла, в 1784 році став кавалером Ордена Святого Станіслава[6], 1788 року був нагороджений орденом Святого Св. Губерта.
1792 року генерал-лейтенант князь Михайло Любомирський брав участь у російсько-польській війні, де командував власною дивізією (4500 чол.). Після капітуляції короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського Михайло Любомирський приєднався до Тарговицької конфедерації.
Його син Марцелій Любомирський загинув у 1809 році під час захоплення окупованого австрійцями Сандомира.
Помер 1825 у місті Дубно.
Родина ред.
1782 року князь Михайло Любомирський одружився з Магдаленою Рачинською (1765-1845), чим ще більше примножив свій стан. У шлюбі мав чотирьох синів та одну дочку:
- Марселін Любомирський (1782-1809)
- Йосип Любомирський (1785-1870), сенатор, таємний радник.
- Казимир Любомирський
- Тереза Любомирська (1793-1847), дружина з 1811 князя Максиміліана Яблоновського (1785-1846).
- Едвард Казимир Любомирський (1796–1823)
Джерела ред.
- Jerzy Baranowski, Marcin Libicki, Andrzej Rottermund, Maria Starnawska, Zakon Maltański w Polsce, Warszawa 2000.
- Stanisław Załęski, O masonii w Polsce, od roku 1738 do 1822: na źródłach wyłącznie masońskich Kraków 1908.
- Mariusz Machynia, Czesław Srzednicki, Wojsko koronne. Sztaby i kawaleria, Kraków 2002.