Міна (від фр. mine — рудник, шахта, підкоп) — у військовій справі — вид боєприпасів, що застосовуються для влаштування наземних або морських загороджень, а також для стрільби з мінометів і гладкоствольних безвідкатних гармат.
Історія
Спочатку міною називався підкоп, здійснюваний нападниками під фортечну стіну під час облоги. З появою пороху під терміном «міна» став розумітися заряд вибухової речовини, закладений на певній глибині, для руйнування фортифікаційних споруд противника. Вважають, що вперше успішно використали мінування війська Великого князівства Литовського і Руського та Польщі при звільненні Стародуба.
Наприкінці XVIII ст. для боротьби проти бойових кораблів стали створюватися міни плаваючі або такі, що утримувалися на якорях. З 2-ї половини XIX ст. почали застосовуватися морські «саморушні» міни. На цей час припадає й бойове використання польових, так званих самовибухових фугасів — прототипів сучасних протипіхотних мін.
Під час російсько-японської війни 1904—1905 вперше були застосовані міни для стрільби з мінометів, у період Першої світової війни з'явилися протитанкові міни, у Другій світовій війні почали використовуватися також морські неконтактні міни (акустичні, магнітні та інші), авіаційні морські та інженерні міни, що скидаються з літаків, тощо.
Зміст
Міна — боєприпас, що встановлюється під землею, на землі чи поблизу землі або іншої поверхні й призначений для вибуху, спричиненого присутністю, близькістю чи контактом людини або транспортним засобом.
- Наземна міна
- Протитанкова міна
- Протипіхотна міна
- Протитранспортна міна тощо.
- Морська міна.
Саморушна міна — застаріла назва торпеди.
Мінометна міна — артилерійський снаряд для стрільби з мінометів.
Див. також
- М16 АРМ
- Розмінування
- Мінне поле
- ОЗМ-72
- Гусеничний мінний загороджувач
- Інженерна розвідка
Примітки
Джерела
- Радянська військова енциклопедія. «ЛИНИЯ—ОБЪЕКТОВАЯ» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1978. — Т. 5. — С. 289. — ISBN 00101-134. (рос.)