Мікротопонімія

Мікротопонімія — сукупність місцевих географічних назв для невеликих об'єктів, відомих тільки місцевим жителям.

Спеціальні лінгвістичні дослідження з мікротопоніміки проводяться у випадку, коли виникає нагальність зібрати і проаналізувати мікротопонімію певного краю. Необхідність може бути зумовлена тим, що певний клас назв впродовж певного проміжку часу зазнав і далі продовжує зазнавати значних змін.

Мікротопонім

Мікротопонім – вид топоніма. Власна назва невеликого місця чи географічного об’єкта чи частини макрооб’єктів (лісів, урочищ, полів, сінокосів, стежок, пасовищ, окремих каменів тощо). Для мікротопонімів здебільшого характерний тісний зв'язок з апелятивами, особливо з географічними термінами. Серед усіх видів власних назв вони стоять найближче до загальних слів, зберігаючи свою мотивованість. Межею між ними є те, що мікротопоніми закріплені за конкретними фізико - географічними об’єктами. Мікротопоніми семантично близькі до загальних назв, проте визначаються меншою граматичною стійкістю, історично мінливіші. Їх специфіка тісно й органічно пов’язана з різними особливостями іменованих об’єктів. Мікротопоніми здебільшого є фактами однієї мови і продуктом творчості одного народу.

(Тараненко О.О. Мікротопонім // Українська мова. Енциклопедія. - Київ 2004. – С.318.)

Особливості мікротопонімів

1) близькість до апелятивів;

2) прив’язаність до певного місця;

3) недовговічність існування, яка пов'язана зі змінами географічного середовища та поколінь мовців;

4) випадковість мотивування назви;

5) співвіднесеність із видом або властивостями географічного об’єкта;

6) утворення переважно на базі лексики місцевої говірки;

7) незафіксованість у писемних джерелах.

Див. також

• Топонімія

Посилання

• Мікротопонім // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 46.