Міафізитство (дав.-гр. μία — «єдина» + дав.-гр. φύσις — «природа, єство») — одна з течій християнства, основою віровчення якої є догмат про те, що в Ісус Христос був завжди боголюдиною, божественною сутністю, яка втілилась на землі та поєднала дві риси — божественне і людське. Об'єднане, неділиме, незв'язане і не змінене. Поширене у давньосхідних християнських церквах.
| Міафізитство |
Основні відмінності
На відміну від діофізитства вважає, що Ісус Христос поєднує і божественне, і людське, в одній людській особі. На відміну від монофізитства говорить про дві рівні природи Ісуса Христа і не вважається єрессю.
Походження та поширення
Ідея міафізитства приписується представнику Александрійської богословської школи Афанасію Великому. Початок формування догм міафізитства припадає на VI століття, коли на противагу популярному аріанству формувалось вчення про рівність Бога-Отця з Богом-Сином та Святим Духом. Однак остаточно сформовано воно було завдяки Кирилу Александрійському та рішенням, що були прийняті на ІІІ Вселенському соборі, що відбувся у місті Ефес (Мала Азія) 431 року.
Міафізитство сповідує Коптська православна церква, Ефіопська православна церква, Вірменська апостольська церква та Сирійська православна церква.
Відомі послідовники
Див. також
Примітки
- . Архів оригіналу за 26 травня 2017. Процитовано 30 травня 2017.
Джерела
- Давньосхідні християнські церкви
- Міофізитство на http://dic.academic.ru/ [ 17 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Віруючі до церкви не ходять: роль церкви в теперішній Вірменії [ 9 травня 2015 у Wayback Machine.]
- І. В. Кондратьєва. ІНСТИТУЦІЇ ОРІЄНТАЛЬНОГО ХРИСТИЯНСТВА: ПРОБЛЕМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ//ВІСНИК КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА. ФІЛОСОФІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ. — Випуск № 84. 2007 рік.