Дмитро Андрійович Муратов (нар. 30 жовтня 1961, Куйбишев (нині Самара), РСФСР) — російський журналіст, телеведучий. Головний редактор «Нової газети» (1995–2017 і з 2019 року), її співзасновник.
Муратов Дмитро Андрійович | |
---|---|
рос. Дмитрий Андреевич Муратов | |
Народився | 29 жовтня 1961 (61 рік) Куйбишев, РРФСР, СРСР |
Країна | Росія |
Діяльність | журналіст, телеведучий |
Alma mater | Самарський державний університет (1983) |
Знання мов | російська |
Заклад | Новая газета |
Членство | Committee 2008d |
Роки активності | 1987 — тепер. час |
Посада | головний редактор |
Партія | Яблуко |
Нагороди | |
IMDb | ID 4899049 |
|
Лауреат Нобелівської премії миру 2021 року (третій росіянин після Андрія Сахарова і Михайла Горбачова, відзначеним цією нагородою). Фінансову частину премії передали у російський фонд «Коло добра», заснований Путіним.
Біографія ред.
Народився 30 жовтня 1961 року в Куйбишеві (нині Самара). 1983 року закінчив філологічний факультет Куйбишевського державного університету.
У 1983 — 1985 роках служив в РА.
Після військової служби працював в газеті «Волзький комсомолець». У 1987 році став завідувачем відділу комсомольського життя газети «Комсомольская правда». У 1990 році він став редактором відділу інформації видання.
У листопаді 1992 року пішов з «КП» і одночасно виступив співзасновником товариства журналістів «6-й поверх», до якого увійшли журналісти, незгодні з новою редакційною політикою газети. Наступного року товариство стало засновником «Нової щоденної газети», перший номер якої вийшов 1 квітня 1993 року. Муратов увійшов в її редколегію і став заступником головного редактора.
У грудні 1994 — січні 1995 років був спеціальним кореспондентом газети в зоні бойових дій на території Чечні. У лютому 1995 року став головним редактором видання, яке до того моменту перейменували з «Нової щоденної газети» на «Новая газета».
Якийсь час Муратов поєднував роботу в газеті й на телебаченні. Так, в 1997 році він був ведучим програми «Прес-клуб» (ATV — ОРТВ), в 1998–2000 — ведучим щотижневої програми «Суд іде» на телеканалі «НТВ».
У 2004 році був одним із засновників Комітету «2008: Вільний вибір». У 2005 році вийшов із Комітету, заявивши, що він «абсолютно розчарований тим, як намагалися об'єднатися демократи».
У 2004 році вступив у Російську демократичну партію «Яблуко».
У 2005 році став одним із співвласників журналу «Крокодил», але у 2008 видавати оновлений журнал припинили.
У 2009 році увійшов до Громадської ради на підтримку виборчого списку партії «Яблуко» на виборах до Московської міської думи V скликання.
У березні 2014 року підписав звернення проти анексії Криму.
У вересні 2020 року підписав лист на підтримку протестних акцій у Білорусії.
У листопаді 2017 року залишив посаду головного редактора «Новая газета», але у 2019 році знову посів її.
Нагороди і премії ред.
- орден Дружби;
- орден Пошани;
- Міжнародна премія за свободу преси[en] від Комітету захисту журналістів[be] (2007);
- Кавалер ордена Почесного легіону (Франція, 2010 рік);
- Орден Хреста землі Марії 3 класу (Естонія, 2013 рік);
- «Золоте перо свободи[zh]» (2016)
Нобелівська премія миру (2021) ред.
У жовтні 2021 року спільно з американо-філіппінською журналісткою Марією Рессою отримав Нобелівську премію миру за «їхні зусилля із захисту свободи слова, яка є необхідною умовою демократії та тривалого миру». Заявив, що фінансову частину премії передав до фонду «Коло добра», заснованого Путіним..
У червні 2022 року Муратов продав медаль премії миру на аукціоні Heritage в США за $103,5 млн при початковій ціні в $550 тис. Гроші пообіцяв перерахувати ЮНІСЕФ, що має відправити їх до країн, де є біженці з України: Польщі, Росії, Німеччини, Молдови, Словенії та Угорщини.
Сім'я ред.
Донька — радниця Ельвіри Набіулліної, голови Центрального банку РФ.
Примітки ред.
- https://ria.ru/20211008/muratov-1753662577.html
- Muratov and Novaya Gazeta: Russia's independent media stalwarts
- https://lenta.ru/lib/14160484/
- ↑ https://www.themoscowtimes.com/2021/10/08/russian-journalist-dmitry-muratov-wins-nobel-peace-prize-a75250
- https://www.yabloko.ru/cat-news/2021/10/08
- ↑ Главред «Новой газеты» Муратов стал лауреатом Нобелевской премии. РБК (рос.). оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- BFM.ru. . BFM.ru - деловой портал (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [ 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
- . Итоги. 30 березня 2000. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 8 жовтня 2021.
- Дмитрий Муратов на сайте Lenta.ru. оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 5 листопада 2011.
- Атлас контентменеджеров. Муратов Дмитрий. — Медиа Атлас. (рос.)
- Виктория Буравченко. «Крокодил» без денег не кусается [ 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]. — Газета. Ru, 13.08.2008
- (рос.). Новая газета. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
- «Мы глубоко возмущены, что диалогу с обществом власть предпочитает насилие». оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 17 вересня 2020.
- Главред «Новой газеты» покидает пост. РБК (рос.). 13 ноября 2017. оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- Муратов вернулся на должность главного редактора "Новой газеты". Интерфакс (рос.). 15 ноября 2019. оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- Главный редактор "Новой газеты" получит премию свободы прессы. lenta.ru. оригіналу за 22 травня 2016. Процитовано 12 квітня 2021.
- Dmitry Muratov, Editor of Novaya Gazeta, Russia. Committee to Protect Journalists (амер.). оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021.
- Главред «Новой газеты» получил в Эстонии орден за защиту свободы слова. оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 24 лютого 2013.
- Golden Pen of Freedom Awarded to Novaya Gazeta Editor, Dmitry Muratov - WAN-IFRA. WAN-IFRA[de]. оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2019.
- . РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- . Twitter (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- Главный редактор «Новой газеты» Дмитрий Муратов получил Нобелевскую премию мира. Meduza (рос.). оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [ 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
- . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 червня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
- Эльвира Набиуллина утверждена новым председателем Центробанка [ 2 березня 2018 у Wayback Machine.]. (рос.)
Посилання ред.
- «Муратов: крута Політковська, захист Кадирова, велика війна» ещенепознер [ 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.] — 16.12.2018