Мохаммад Натсір (індонез. Mohammad Natsir; 17 липня 1908 — 6 лютого 1993) — індонезійський політичний, релігійний і громадський діяч, прем'єр-міністр країни у 1950—1951 роках, двічі очолював міністерство інформації (1946—1947, 1948—1949).
Мохаммад Натсір індонез. Mohammad Natsir | |||
| |||
---|---|---|---|
5 вересня 1950 — 26 квітня 1951 року | |||
Президент: | (Сукарно) | ||
Попередник: | (Абдул Халім) | ||
Наступник: | (Сукіман Вірьосанджойо) | ||
Народження: | 17 липня 1908 d, d, (Солок), (Західна Суматра), Індонезія | ||
Смерть: | 6 лютого 1993 (84 роки) d | ||
Національність: | (мінангкабау)[1] | ||
Країна: | (Нідерландська Ост-Індія) | ||
Релігія: | Іслам | ||
Партія: | (Машумі) (від 1945) | ||
Батько: | Мохаммад Ідріс Султан Саріпано | ||
Мати: | Хадіджа | ||
Шлюб: | d | ||
Діти: | d | ||
Нагороди: | (Національний герой Індонезії) | ||
Медіафайли у Вікісховищі |
Життєпис
Ранні роки
Народився 17 липня 1908 року у (захднояванському) селі Алахан-Панджангу родині державного службовця. 1916 року вступив до нідерландської школи для корінного населення у (Паданзі). За місяць перевівся до аналогічної школи у (Солоку), під час навчання в якій, у вільний від занять час, займався самостійним вивченням ісламу. 1919 року разом зі своєю дружиною перевівся назад у Паданг, де 1923 року продовжив навчання у середній школі.
У 1920-их роках Натсір почав займатись громадською діяльністю, вступивши до Союзу молодих мусульман. У той же час він брав уроки гри на (скрипці).
Після закінчення школи переїхав до (Бандунга), де продовжив навчання у звичайній середній школі. Від 1928 до 1932 року обіймав посаду керівника Асоціації молодих мусульман у Бандунзі. Пройшовши дворічне навчання в педагогічному коледжі для корінних жителів, розпочав педагогічну діяльність.
У молодому віці Натсір активно займався журналістикою. Від 1929 до 1935 року був одним з редакторів газети «Пембела Іслам» («Захисникіи ісламу»), писав статті на релігійну тематику для газет «Панджі Іслам» («Прапор ісламу»), «Педоман Машаракат» («Провідник народу») й «Аль-Манар» («Смолоскип»). 1930 року він заснував школу «Пендідікан Іслам» («Ісламська освіта»), що існувала до 1942 року, коли (Індонезія була окупована Японією).
Політична кар'єра
1938 року Натсір вступив до лав Індонезійської ісламської партії, від 1940 до 1942 року очолював її відділення у Бандунзі. Під час японської окупації вступив до партії (Машумі), 1945 року був обраний одним з її лідерів, залишаючись на посту до заборони партії 1960 року.
Після (проголошення незалежності Індонезії) Натсір увійшов до складу (Центрального національного комітету Індонезії). Займав пост міністра інформації в урядах (Шаріра) й (Хатти). 3 квітня 1950 року за ініціативою Натсіра в Індонезії розпочався процес, в результаті якого федеративна Республіка (Сполучені Штати Індонезії), утворена за підсумками (Гаазької конференції круглого стола) та яка складалась з 17 державних утворень, була перетворена на унітарну Республіку Індонезію. Від вересня 1950 до квітня 1951 року Натсір очолював індонезійський уряд.
За часів так званої «спрямованої демократії» Натсір перейшов в опозицію до президента Сукарно, входив до складу (Революційного уряду Республіки Індонезії) (РУРІ). Після розгрому сил РУРІ урядовими військами Мохаммад був заарештований та перебував в ув'язненні у (Малангу) від 1962 до 1964 року. У липні 1966 року був звільнений.
Подальша діяльність
Пізніше брав активну участь у діяльності ісламських організацій, таких як Majlis Ta'sisi Rabitah Alam Islami и Majlis Ala al-Alami lil Masjid у (Мецці), Оксфордський центр ісламських досліджень і Всесвітній мусульманський конгрес у (Карачі). Був засновником фонду «Рада з поширення ісламу в Індонезії». Критикував політику нового (Сухарто), зокрема, підписав звернення 50 відомих державних і громадських діячів до уряду, що містило критику дій президента.
Звання та нагороди
1967 року Натсір отримав почесний докторський ступінь з літератури від Ісламського університету Лівану, а 1980 року — (Міжнародну премію короля Фейсала). 1991 року став почесним доктором двох (малайзійських) університетів — Національного університету Малайзії та Наукового університету Малайзії. 1998 року Указом президента Індонезії Натсір був посмертно нагороджений (Орденом «Зірка Республіки Індонезії») 2-го ступеню. (10 листопада) 2008 року отримав звання (Національного героя Індонезії).
Примітки
- Ensiklopedia Tokoh 1001 Orang Minang / за ред. H. Chaniago, R. I. Denas — UMSB Press, 2023. —
- Ma'mur, 1995, с. 29.
- Luth, 1999, с. 21—23.
- Dzulfikriddin, 2010, с. 19—20.
- Luth, 1999, с. 23—24.
- Ma'mur, 1995, с. 30—33.
- Ma'mur, 1995, с. 34.
- Luth, 1999, с. 24—25.
- Khouw, 2008, In search of Mohammad.
- Luth, 1999, с. 25—26.
- Luth, 1999, с. 27.
- Tempo, 2008, Sumatra Barat Sambut.
Джерела
- M. Dzulfikriddin. Mohammad Natsir dalam Sejarah Politik Indonesia: Peran dan Jasa Mohammad Natsir dalam Dua Orde Indonesia. — Bandung : Mizan, 2010. — .(індонез.)
- Ida Indawati Khouw. In search of Mohammad Natsir's spirit in Islamic Revivalism. — The Jakarta Post, 2008. — 08.
- Bahtiar Effendy. Mohammad Natsir. — Tempo, 2008. — 07. Архівовано з джерела 29 жовтня 2011.
- Ilzamudin Ma'mur. Abul Ala Mawdudi and Mohammad Natsir's Views on Statehood: A Comparative Study // Masters in Art. — Montreal : McGill University.
- West Sumatra Welcomes Natsir's National Hero // Sumatera Barat Sambut Gelar Pahlawan Nasional Natsir. — Tempo, 2008. — 11. Архівовано з джерела 29 жовтня 2011.
- Thohir Luth. M. Natsir, Dakwah dan Pemikirannya. — Jakarta : Gema Insani, 1999. — .(індонез.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет