Моргант

«Моргант» (італ. Morgante іноді також називають Morgante Maggiore (тобто «Великий Моргант», назва, яка дана повної 28-кантової редакції з 30 080 рядків, опублікованій у 1483 році)) — лицарська поема Луїджі Пульчи.

Поема складається з двох частин. Перша частина, з двадцяти трьох пісень, друкувалася окремо: у 1481 і 1482 рр. (було ще одне видання, до 1478 року, але воно повністю втрачено). У 1483 р. поема вийшла у світ, збільшившись на п'ять пісень (приблизно на половину першого «Морганта») і отримавши назву «Великий Моргант». Частини відрізняються одна від одної джерелами, розповідними принципами, загальною атмосферою. Поетика Пульчи продовжує традиції флорентійської комічної поеми (Рустіко ді Філіппо, Чекко Анджольєрі, Доменіко Буркьєлло).

Джерела

Перші двадцять три пісні спираються на анонімну поему XV в. про Орландо (Роланда), що збереглася без початку і кінця. Від себе Пульчи додав епізоди зустрічі і спільних пригод Морганта і Маргутта, смерті Морганта, страти Астольфо, що не відбулася, любовної історії Улівьєра і Форісели, бою Ринальдо, Додона і Улівьєра з волохатим чудовиськом, звільнення Моргантом полоненого Додона, повернення Гано з вигнання.

Джерело п'яти останніх пісень — «Іспанія», яка дійшла до нас в декількох суттєво різних редакціях і варіантах — віршованих та прозових, коротких і розлогих. Найбільше Пульчи зобов'язаний віршованій, із сорока пісень «Іспанії», що склалася у першій половині XV ст. Є сліди знайомства і з іншими редакціями.

Сюжет

Велетень Роланд, ображений вічними наклепами Гана і тим, що Карл не без співчуття до них прислухається, залишає двір і Францію. Шлях його лежить у країну невірних, де він одразу ж знаходить справу для свого меча. На півдорозі він отримує зброєносця — велетня, що змирився перед його міццю. Це і є Моргант. Незабаром по слідах двоюрідного брата вирушає Ринальдо у компанії з Улівьєром і Додоном. Однак, зустрічає свого славного кузена добрим ударом списа, не впізнавши його спочатку. Ган між тим не дрімає: у всі кінці летять його підкидні листи і поспішають донощики і шпигуни. Розпалений ним, піднімається на Францію могутній сарацинський цар. Карл в облозі у Парижі, його пери у полоні, але Орландо і Ринальдо в останню мить встигають прийти йому на допомогу.

Чарівник Малагіс, з властивою йому любов'ю до інтриг, сприяє сварці між Роландом і Ринальдом і цим призводить їх до чергового поєдинку. Після недовгого замирення Ринальдо, завдячуючи своїй шаленій вдачі, сперечається за шахівницею з Улівьєром, свариться з Карлом, тікає в рідний Монтальбан і в компанії з Астольфо і братами грабує подорожніх на великій дорозі. Гано, зрозуміло, підігріває розбрат: по його намові Річардета, молодшого брата Ринальдо, який потрапив у руки імператора, відправляють на шибеницю. Обурений Орландо вдруге залишає Францію. Ринальдо виручає брата, Карл рятується втечею, і Ринальдо сідає на його трон. Роланд в Персії, тим часом, по-зрадницьки захоплений у полон; почувши про це, Ринальдо повертає Карлу корону і поспішає на допомогу двоюрідному брату. Нова сутичка паладинів, які не впізнали один одного, нова хвиля сарацинської навали на Францію, нова відсіч захисників, що вчасно повернулися .

Відгалуження від основного сюжету — спільні мандрівки Морганта і Маргутта. Їм на кожному кроці зустрічаються скривджені красуні, дикі звірі і казкові чудовиська. Красунь вони звільняють, а звірів і чудовиськ вражають одного за іншим: єдинорога, гігантську черепаху, василиска, слона, — і одного за іншим пожирають. Красуня Флорінетта, яка зустрілася їм на шляху в сльозах і кайданах (між єдинорогом і черепахою), також приєднується до їхніх трапез.

Наближається час Ронсеваля, а поруч з Орландо немає його двоюрідного брата. Ринальдо загублений десь в безкрайніх просторах Сходу і не має бажання повертатися в милу Францію. Малагіс послав до нього Астарота з тим, щоб диявол, вселившись у Ринальдового коня, за три дні доставив паладина до місця битви. Скварчаферро, конкурент Астарота, біс-прихильник сарацинської партії, прийнявши вигляд святого відлюдника, силкується підманити лицарських коней до джерела, яке має здатність виганяти нечистих духів. Астарот його викриває. І викритий Скварчаферро приєднується до веселої кавалькади, захоплений духом товариства. Ринальдо, благополучно доставлений до мети, обіцяє, що вмовить Малагіса дати Астароту вільну, і урочисто заявляє, що в пеклі, як він переконався, є місце для приятельства, благородства і чемності.

Закінчується поема картиною Ронсевальської битви і загибеллю Орландо.

Публікації тексту

• Пульчи Л. Великий Моргант : уривки // Європейські поети Відродження / Упоряд. Є. Романовича, А. Романенко, Л. Гінзбурга та ін.. — М. : Художня література, 1974. — С. 63—68. — 736 с. — (Бібліотека всесвітньої літератури. Сер. перша ; т. 32).

Примітки

1. See Lèbano's introduction to the Tusiani translation, p. xxii.

Література

• Андрєєв М. Л. Лицарський роман в епоху Відродження / Російська академія наук ; Інститут світової літератури ім. О. М. Горького. — М. : Наука : Наслєдіє, 1993. — С. 70—83. — 256 с. — ISBN 5-02-011505-3.