Василь Антонович Межовий-Мороз (*28 червня 1923, с. Курахівка, Селидове, Донецька область — †9 червня 2015, Суми) — український поет, учитель, громадський діяч. Учасник антигітлерівського підпілля ОУН (революційної) на Донбасі.
| Межовий-Мороз Василь Антонович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 28 червня 1923 село Курахівка, Селидове, Донецька область |
| Помер | 9 червня 2015 (91 рік) Суми |
| Діяльність | журналіст, поет, літературознавець, краєзнавець |
| Членство | НСЖУ |
| Партія | ОУН |
| Нагороди | |
Біографія ред.
Дитинство ред.
Межовий Василь Антонович народився у селі Курахівка, Селидівського району, Донецької області, 28 червня 1923 р. в родині заможних селян. У 1930-му році батьків розкуркулили і вигнали із рідного села. Батька посадили, та він тікає із табору. Після чого влаштовується у Донецьку на шахті 16-17 «Євдокимівка», куди, за розповіддю Межового, брали усіх підряд і без документів. У голодні роки 1932-1933 батько забирає родину до себе в Донецьк, бо шахтарів перед спуском у забій добре годували. Батько брав маленького Василя з собою і потаємно віддавав пайку. У 1937-му році через завал у забої батько скалічився і з сім’єю переїхав на постійне місце проживання в місто Красногорівка Мар’їнського району. У тому ж році Василь закінчує Мар’їнський педагогічний технікум, після якого працює учителем молодших класів у Мар’їно-Новоселівській школі Дзержинського району Донецької області.
Друга світова війна ред.
З початком війни Василь Межовий не був мобілізований на фронт, тому, що вчителів і шахтарів до армії не брали. Скоро Василь опинився без роботи, бо Донбас швидко окупували німецькі війська і навчальні заклади закривалися. Він їде жити до батьків у Красногорівку, де влаштовується польовим робітником в «общиннім» господарстві донецького зоотехнікуму, який перестав існувати як навчальний заклад, а перетворився на німецький шпиталь.
У лавах ОУН проти окупантів ред.
Невдовзі знайомиться із вчителем Олесем Миколайовичем Зінченком, організатором гуртка Просвіта, і членом похідної групи ОУН, уродженцем Красногорівки — Корецьким Володимиром Йосиповичем. Діяльність «Просвіти» у Красногорівці, як і по всіх осередках, що діяли в окупованій Україні, зводилася до пасивного опору німецькій адміністрацій, створення націоналістичного середовища. Серед населення проводили агітацію — Україна у майбутньому має бути вільною без нацистів та сталіністів.
Після реокупації Донбасу сталінськими військами, заарештований та засуджений до каторжних робіт. Відбував покарання в цеху гарячого штампування на заводі №110 у місті Донецьк, працював штампувальником, там перебував під наглядом до 1946. Нагляд залишався, коли знову вчителював у школі м. Красногорівка і під час заочного навчання у Дніпропетровському сільськогосподарському інституті.
Кар’єра ред.
1953 перейшов на агрономічну роботу. Працював на різних агрономічних посадах у Донецькій та Сумській областях.
Має радянські нагороди: Орден Знак Пошани, Орден Трудового Червоного Прапора, багато медалей. Працював нештатним кореспондентом у журналах Сільські Вісті Київ, та Земледелие Москва. Під його керівництвом розроблялась система землеробства на Сумщині.
Член партії Конгрес українських націоналістів, член Національної спілки журналістів України. Постійно проживає у Сумах. Одружений. Має дві доньки та онучку.
Твори ред.
Наукові посібники ред.
- «Эффективность интенсивной системы земледелия» — Харків, Червоний прапор, 1988.
- «Резервы хлебной нивы» — Харків, Червоний Прапор, 1984.
- Головний редактор видання — «Научно обоснованная система земледелия в Сумской области»
Художні твори ред.
- «Молитовник Тараса» —видавництво «Ярославна» 2009 р.
- «Ще рік минув» — збірка поезій. «Слобожанщина» 2008 р.
- «Роздуми» — збірка поезій «Ярмарок» Суми 2007 р.
- «Помилуй Тараса» — поезії. Слобожанщина. Суми 2007 р.
- «Балади» — Ярославна. Суми 2010 р.
- «Вірую» — особистий творчий конспект-календар з книги Біблія. Слобожанщина. Суми 2010 р.
- «Україно — серце моє» — проза. Ярославна 2006 р.
- «Пожнив’я» — проза Слобожанщина 2010 р.
- «Рубежі» — проза. Слобожанщина, 2008 р.
- «Талі води» — поема. Слобожанщина, 2011 р.