Мартін Фро́бішер (англ. Martin Frobisher; 1535 або 1539, Олтофтс, Йоркшир — 22 листопада 1594, Плімут) — англійський мореплавець і пірат, що здійснив три експедиції до берегів Північної Америки, дослідник північно-західної частини Атлантичного океану.
| Мартін Фробішер | |
|---|---|
| англ. Martin Frobisher | |
| Народився | 1535[…] Альтофтсd, Нормантон (Західний Йоркшир), Вейкфілд[d], Західний Йоркшир, Велика Британія |
| Помер | 15 листопада 1594 Плімут, Девон, Англія |
| Поховання | St Giles-without-Cripplegated |
| Країна | Королівство Англія |
| Діяльність | мандрівник-дослідник |
| Знання мов | англійська |
| Учасник | Англо-іспанська війна 1585—1604 |
| Військове звання | адмірал |
| Автограф | |
|
У 1576—1578 роках, під час пошуків північно-західного шляху в Китай і Індію, відкрив південне і південно-східне узбережжя Баффінової Землі (півострів Мета-Інкогніта), проник у протоки, що відокремлюють її від материка й Гренландії (майбутні Гудзонова та Дейвісова протоки), відкрив «протоку» (яка виявилася затокою), названа пізніше його ім'ям, а також острів Бусс (згодом виявився островом-примарою).
Після прибуття в Англію в «золотій» руді дорогоцінного металу виявлено не було. До і після арктичних плавань командував піратськими кораблями.
У 1588 взяв діяльну участь у боротьбі з «Іспанською Армадою», за що був посвячений у лицарі.
Його ім'ям був названий важкий крейсер типу «Hawkins» .
Молодість Редагувати
Мартін народився біля Вейкфілда (Йоркшир) між 1535 і 1539 роками. Був одним із п'яти дітей Бернарда й Маргарети Фробішер з Елтофтса (приход Нормантон, Йоркшир). Його мати походила з родини відомого лондонського купця і судновласника сера Джона Йорка; по лінії батька рід Фробішерів сходив до Джона Фробішера (нар. бл. 1255) з Шотландії, який хоробро воював за короля Едварда I під час воєн в Уельсі. У 1542 році батько помер, і малолітнього Мартіна відправлено вчитися до Лондона, де ним опікувався брат матері сер Джон Йорк, який помітив у племінникові «сильний характер, відчайдушно зухвалу хоробрість і від природи дуже міцне тіло». Мартін у свої 14 років подорожував на торговельних суднах до берегів Гвінеї.
Рано пов'язавши своє життя з морем, Мартін Фробішер у 1553 році здійснив плавання до берегів Гвінеї у складі піратсько-работоргової експедиції Томаса Віндхема, яку фінансував Йорк. Під час другого плавання в Західну Африку (1554) один з африканських вождів зажадав від англійців залишити йому заручника. Мартін добровільно взяв на себе цю роль; незабаром він потрапив у руки португальців, які кинули його до в'язниці. Яким чином він визволився — невідомо, але вже близько 1559 року він опинився на борту корабля, який прямував у Північну Африку.
Повернувшись додому, Фробішер одружився з Ісабель, вдовою Томаса Рікарда з Снейта, а потім зв'язався з відомими піратськими кланами Гокінса і Кіллігрю. Є відомості, що між 1559 і 1562 роками він у консорті з піратом Стренгвейсом знову побував у Гвінеї.
Повернувшись у Йоркшир, Фробішер влаштувався капітаном на один з трьох каперів, споряджених для дій проти французів-католиків. Двома іншими кораблями командували Пітер Кіллігрю і брат Мартіна — Джон Фробішер. У травні 1563 вони привели в гавань Плімута п'ять захоплених французьких судів. Роком пізніше Мартін Фробишер у консорті з Томасом Кобхемі перехопив у Ла-Манші корабель «Кетрін», який віз до Іспанії гобелени для короля Філіпа II. Ця подія спричинила скандал — Фробішера посадили у в'язницю, але незабаром випустили на свободу.
У 1565 він крейсував у британських водах на кораблі «Мері Флауер», однак про результативність його операцій мало що відомо. Вважають, що він захопив кілька купецьких суден, зокрема два фламандських. Його знову заарештували, але в жовтні 1566 р. через нестачу доказів відпустили. Роздобувши у вождів французьких гугенотів, принца Конде і кардинала де Шатійона, каперські грамоти, Фробішер протягом кількох років полював за суднами французьких католиків; у консорті з ним плавали п'ять інших піратських кораблів.
У 1569 році він дістав каперське свідоцтво, підписане принцом Вільгельмом Оранським, і з двома кораблями почав вистежувати іспанські торгові судна. Серед його призів виявилися і два торгових судна. Фробішера, запідозреного в піратстві, в серпні 1569 р. знову взяли під варту. Він майже рік провів у лондонській в'язниці; звільнено його за клопотанням леді Елізабет Клінтон, дружини лорда-адмірала Англії.
Вступивши на королівську службу, Фробішер 1571—1572 роках відбував патрульну службу біля берегів Ірландії, де захопив одне німецьке та кілька французьких суден. Ще один французький корабель він захопив у січні 1573 року. Спритний авантюрист, Фробішер між 1572 і 1575 роками брав участь у різних змовах в Англії та Ірландії і, можливо, доклав руку до їх розкриття. Зокрема, є відомості, що в 1572 році він був учасником змови щодо звільнення Джеральда Фітцджеральда, 15-го графа Десмонда, але план цей провалився.
У 1573 році іспанський король Філіп II зондував ґрунт з приводу прийому бравого корсара на іспанську службу, проте подробиці цієї справи приховані завісою таємниці.
У пошуках Північно-Західного проходу Редагувати
Ще на початку 60-х років Фробішер зацікавився існуванням Північно-Західного проходу з Атлантики в Тихий океан з метою досягнення Китаю та Індії. Після обговорень цього проекту з сером Гілбертом Гемфрі, Річардом Гаклюйтом і Джоном Ді він зробив ряд невдалих спроб заручитися підтримкою багатьох судновласників, поки, нарешті, не захопив своїм проектом Емброуза Дадлі, графа Воріка, наближеного королеви Єлизавети I. Ворік представив його проект членам Таємної Ради, які в грудні 1574 р. рекомендували купцям Московської компанії видати йому ліцензію на право пошуку Північно-Західного проходу. Коли компанія відмовилася підтримати Фробішера, Таємна Рада наказала їй або організувати свою пошукову експедицію, або видати ліцензію тому, хто може це зробити.
Тим часом Майкл Лок, директор Московської компанії, перейнявся ідеєю Фробішера і, урешті-решт, переконав членів компанії підтримати вищезгаданий проект. 18 купців виділили 875 фунтів стерлінгів, сам Лок розщедрився більш ніж на 700 фунтів стерлінгів. Був побудований 20-тонний барк «Гебріел», куплені барк «Майкл» (водотоннажністю бл. 25 тонн) і одна пінасса (водотоннажністю близько 10 тонн). Екіпаж експедиції налічував всього 35 чоловік. Доктор Джон Дін, відомий астролог і математик, побував на судах Фробішера і проінструктував його людей щодо нових досягнень у галузі астрономії та навігації.
7 червня 1576 р. експедиція відплила з Реткліффа. Крістофер Гол був шкіпером «Гебріела», Оуен Гріффін — шкіпером «Майкла». Коли судна проходили Гринвіч, королева помахала їм ручкою і побажала щасливої дороги.
26 червня експедиція досягла Шетландських островів, звідки пішла через Атлантику на захід. 11 липня англійці побачили під 61º пн.ш. узбережжя Гренландії. Сніг і туман перешкодили висадці на берег. Незабаром під час сильного шторму загинула пінасса, пропав «Майкл» (його переляканий капітан наказав повертатися до Англії), проте Фробішер на пошарпаному «Гебріелі» з командою з 23 чоловіків продовжував пошуки Північно-Західного проходу. Рухаючись від Гренландії на захід-північний захід, англійці 28 липня побачили незнайомий берег (мабуть, острів Резолюшн), а 18 серпня — Баффінову Землю. Через два дні на 63º пн.ш. вони висадилися на острівець Локс-Ленд, потім вплили у вузьку затоку, яку Фробішер прийняв за довгоочікувану протоку — і назвав її своїм ім'ям (нині це затока Фробішер на Баффіновій Землі).
У затоці учасники експедиції виявили тубільців, «схожих на татар, з довгим чорним волоссям, широкими обличчями та пласкими носами, одягнених в тюленячі шкури…» Це були американські ескімоси, яких Фробішер визнав за азіатів. На борт судна були доставлені зразки чорного каменю з жовтими вкрапленнями; англійці вирішили, що це — золото. Наприкінці серпня, прихопивши з собою одного ескімоса, команда «Гебріели» пустилася в зворотний шлях і 9 жовтня прибула до Лондона. Звіт про експедицію було складено Крістофером Голом. Зразки «золотої руди» Фробішер передав Майклу Локу, який попросив фахівців вивчити їх; три дослідники вирішили, що це — марказит (променистий колчедан), а четвертий, італієць Анджело, заявив, що зміг отримати з руди три крупинки золота.
У березня 1577 року організовано «Катайскую компанію», яка отримала королівську хартію. Лок став її керівником. Єлизавета внесла найбільший пай (одну тисячу фунтів стерлінгів) і спорядила за казенний рахунок корабель «Ейд» (водотоннажністю 200 тонн); крім того, Фробішер отримав для другої експедиції два барки («Гебріел» і «Майкл») і один або кілька пінасс; чисельність команд і пасажирів доходила до 120—150 чоловік. Призначений «головним адміралом усіх морів, озер, земель і островів, країн і місць щойно відкритих», Мартін Фробішер 31 травня 1577 покинув Гарвіч. Його першим помічником був Джордж Бест; корсар Едвард Фентон командував «Гебріелою», а Гілберт Йорк — «Майклом».
Обійшовши Шотландію, експедиція 4 липня досягла Гренландії, але скупчення льоду перешкодили їм висадитися на берег. 17 липня кораблі підійшли до острова Холл на вході в затоку Фробішер. Оголосивши нововідкриту країну володінням британської корони, англійці зайнялися пошуками золотої руди, при цьому періодично вступали в сутички з ескімосами і багатьох з них убили. Нарешті, завантаживши на борт «Ейда» близько 200 тонн «дорогоцінного» вантажу і захопивши трьох ескімосів (чоловіка і жінку з дитиною), Фробішер 23 серпня звелів повертатися до Англії.
23 вересня «Ейд» прибув в англійський порт Мілфорд («Гебріел» і «Майкл» прийшли пізніше — один в Брістоль, інший в Ярмут). Єлизавета прийняла Фробішера у Віндзорі. Вчені-алхіміки досліджували видобуту експедицією руду і заявили, що в ній дійсно міститься золото, хоча і вкрай мало.
31 травня 1578 р. третя експедиція у складі 15 суден під керівництвом Фробішера вийшла в море з Гарвіча. Експедиція мала заснувати поселення в нововідкритій країні і завантажити на борт кораблів 2000 тонн «золотої руди». 20 червня флотилія досягла прибережних вод Гренландії, де зустріла незліченні стада китів. 2 липня, наблизившись до затоки Фробішер, англійці знайшли її забитою кригою. Під час сніжної бурі 100-тонний барк «Денніс» зіткнувся з айсбергом і затонув (команду вдалося врятувати); ще один корабель дезертирував, взявши курс на Англію. Решта суден були розсіяні і відкинуті на південь, у східну частину Гудзонової протоки. Повернувшись в затоку свого імені, Фробішер відмовився від заснування колонії, спішно відремонтував 13 суден, завантажив на їх борт 1300 тонн «золотої руди» і в кінці серпня вирушив у зворотний шлях. До Англії він повернувся на початку жовтня.
Тут після ретельного дослідження привезених експедицією каменів встановили, що в них немає ані крихти золота. Хоча Фробішер так і не відкрив Північно-Західний прохід, а знайдена ним «золота руда» виявилася марказітом, до заслуг мореплавця слід віднести вивчення природи айсбергів; було відзначено, що при таненні айсберги дають прісну воду. Звідси випливав висновок, що вони народжуються на суші, а потім сповзають у море.
Відмовившись від північних підприємств, Мартін Фробішер восени 1578 р. взяв участь у придушенні антибританського повстання в Ірландії. У 1580 році він командував кораблем «Форсайт», який крейсував біля берегів Манстера (Ірландія) під час придушення повстання Десмонда, і брав участь у захопленні Смервіка.
Два роки по тому Фробішер розробив проект експедиції в Китай навколо мису Доброї Надії, однак задум не був реалізовано. У вересні 1585 р. Фробішер відплив з Плімута на судні «Примроз» у складі корсарської флотилії Френсіса Дрейка. Флотилія нараховувала 21 судно, і Фробішера призначено віце-адміралом. Пограбувавши порт Віго в Іспанії, англійці відвідали Канарські острови, потім острови Зеленого Мису, де в листопаді розорили місто Сантьяго, і, здійснивши трансатлантичний перехід, прибули до Вест-Індії.
У грудні 1585 р. Дрейк вирішив захопити столицю Еспаньйоли — місто Санто-Домінго. Частина кораблів флотилії під командуванням Фробішера підпливла до берега і три дні демонстративно плавала перед очима жителів міста. Через три дні на борт повернулися розвідники, які встановили зв'язок з біглими рабами — сімарронами. Ті обіцяли корсарам свою допомогу. Вранці 1 січня 1586 р. Дрейк почав операцію. Санто-Домінго був узятий штурмом, розграбований і спалений.
Наступний удар був завданий у лютому по Картахені. Фробішер відзначився в цій операції, очоливши загін, який захопив іспанський форт біля входу у внутрішню гавань. Розграбувавши Картахену, англійці вирушили в Мексиканську затоку, потім відвідали Флориду, спалили поселення Сан-Аугустін (суч. Сент-Огастін) і в липні 1586 р. повернулися в Плімут, привізши здобич на 60 тисяч фунтів стерлінгів.
У 1587 році Фробішер брав участь у морській експедиції, яка намагалася захопити Кресі, а в 1588 році командував галеоном «Трайамф» (англ. «Triumph»), який перебував у складі флоту лорда-адмірала Чарльза Говарда. Неосвічений, впертий, але хоробрий йоркширець був членом військової Ради (поряд з Говардом, Дрейком, Джоном Гокінсом і Феннером) і брав участь у всіх сутичках з Іспанською Армадою: біля Плімута, поблизу Портленда, біля острова Вайт, поблизу Кале і при Гравліна.
Після битви біля острова Вайт 5 серпня 1586 р. лорд-адмірал Говард звів у лицарі найкращих капітанів свого флоту — Мартіна Фробішера, Джона Гокінса, Томаса Гоуарда, лорда Шефілда, Роджера Тауншенда і Джорджа Бістона.
Узимку 1588—1589 років Фробішер командував ескадрою, що охороняла береги Англії, а восени 1589 р. здійснив корсарську експедицію до узбережжя Іспанії і в район Азорських островів.
Улітку 1590 р. він знову чатував на здобич біля Азорських островів, на наступний рік повернувся в Елтофтс, одружився вдруге (на Дороті, дочці лорда Вентворта та вдові сера Вільяма Відмерпола) і на короткий час осів у рідному Йоркширі.
У 1592 році королева веліла йому взяти на себе командування корсарською флотилією сера Волтера Рейлі. Пересварившись з іншими капітанами, Фробішер з частиною суден вирушив крейсувати до мису Сан-Вісенте, але великої здобичі там не захопив.
Свою останню експедицію Фробішер здійснив у 1594 році до берегів півострова Бретань, щоб допомогти захистити Брест від іспанських сил, що висадилися у Франції і зміцнилися в форті Крозоном. Під час останнього штурму форту він був поранений і, повернувшись в Плімут, 15 листопада 1594 р. помер.
Його внутрішні органи поховали 22 листопада в церкві св. Ендрю (в Плімуті), а тіло перевезли до Лондона і поховали в англіканській церкві Сент-Джілс-візаут-Кріплгейт (в районі Сіті). Дітей у сера Мартіна не було, але серед спадкоємців значився племінник — Пітер Фробішер.
Джерела Редагувати
- The Canadian Museum of Civilization — The Nunavut Voyages of Martin Frobisher [ 16 липня 2012 у Wayback Machine.](англ.)
- Biography at the Dictionary of Canadian Biography Online [ 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.](англ.)
- Kennedy, John J. Hudson, Frobisher and the Early Exploration of Canada: Some Heraldic Puzzles. Académie internationale d'héraldique.
- Best, G. A true discourse of the late voyages of discoverie, for the finding of a passage to Cathaya, by the northweast, under the conduct of Martin Frobisher generall …- London, 1578 / in: R. Hakluyt, Principal navigations, v. VII (1903—1905).
- Ellis, Th. A true report of the third and last voyage into Meta incognita: atchieved by the worthie capteine, M. Martine Frobisher, esquire, Anno. 1578 .- London, 1578.
- Settle, D. A true reporte of the laste voyage into the west and northwest regions, & c. 1577. worthily atchieved by Capteine Frobisher of the sayde voyage the first finder and generall .- London, 1577.
- Three Voyages of Martin Frobisher, in search of a Passage to Cathaia and India by the North-West, AD 1576-8. Reprinted from the First Edition of Hakluyt's Voyages, with Selections from Manuscript Documents in the British Museum and State Paper Office / Ed. by Richard Collinson, CB-London, 1867 .- 376 p.
- The three voyages of Martin Frobisher in search of a passage to Cathay and India by the north-west, AD 1576-8: from the original 1578 text of George Best / ed. Vilhjalmur Stefansson .- London, 1938 .- 2 vols.
- Narratives of Voyages towards the North-West, in Search of a Passage to Cathay and India. 1496 to 1631. With Selections from the early Records of the Honourable the East India Company and from MSS. in the British Museum / Ed. by Thomas Rundall, Esq .- London, 1849.
- Bigges, W. A Summarie and True Discourse of Sir Frances Drakes West Indian Voyage .- London, Richard Field [or Roger Ward], 1589.
- Corbett, J. Drake and the Tudor navy, with a history of the rise of England as a naval power .- London, 1898 .- 2 vols.
- Hakluyt, R. The Principal Navigations, Voiages, Traffiques and Discoveries of the English Nation, made by Sea or over-land, to the remote and farthest distant quarters of the Earth, at any time within the compasse of these 1500 yeeres …- London: George Bishop, Ralph Newberie and Robert Barker, 1598 .- 3 vols.
- McFee, W. The life of Sir Martin Frobisher .- New York and London, 1928.
McDermott, J. Martin Frobisher: Elizabethan Privateer .- New Haven, Conn.: Yale University Press. 2001 .- 509 p.
- Frobisher, K. A. Elizabethan Hero: The Life of Sir Martin Frobisher .- North Charleston, South Carolina: Booksurge LLC, 2005 .- 140 p.
Примітки Редагувати
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118703315 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Sir Martin Frobisher
- SNAC — 2010.
- GeneaStar