Маргіана

Маргіана (Μαργιανή, давньоперська: Marguš, середньоперська: Marv) — історична область, орієнтована на оазу Мерва, і була сатрапією держави Ахеменідів в Бактрії, згаданих в Бехістунському написи. Найбільшим містом якої був Мерв. Існувала з 281–261 до н. е. до 651 року.

Маргіана
Континент	Азія
Столиця	Мерв
Час/дата початку	281 до н. е.
Час/дата закінчення	651

Координати: 37°36′ пн. ш. 61°49′ сх. д. / 37.600° пн. ш. 61.817° сх. д. / 37.600; 61.817

Отримала назву по імені головного міста — Мерва. Вона розташовувалася в долині річки Мургаб, яка має джерела витоку в горах Афганістану, і проходить через район Мургаб в сучасному Афганістані, а потім доходить до оази Мерва в сучасному Туркменістані. Маргіана межувала з Південною частиною Парфією, на півдні з Арією, на сході з Бактрією і на півночі з Согдіаною.

У 521 р. до н. е. очолювані Фраді маргіанци підняли невдале повстання проти Дарія I. Пізніше Маргіана входила до складу держави Олександра Македонського, держави Селевкідів і Парфянского царства. В середні віки її землі увійшли в Хорасан.

Культура

Перші сліди міської цивілізації, виявлені в районі древньої дельти Мургаба і в Мервській оазі, відносяться до IX — VI віків до н. э.

Дослідження древнього поселення на пагорбах Яз-Депе, розташованих на північ від Байрамали, відкрили потужну цитадель, яка колись була споруджена на високій восьмиметровій платформі з сірцової цеглини і оточена оборонною стіною. Поселення Яз-Депе займало площу 16 га. У південній частині Яз-Депе вдалося виявити залишки монументального палацу з прямокутним центральним залом, чотирма коридорами і товстими стінами. Можливо, цей палац був навіть двоповерховим. Виникнення цього відносно невеликого, але добре укріпленого поселення

Саме на території Маргіани і сусідній з нею Бактрії в епоху бронзи виникає самобутня архітектура, що не має аналогів в інших областях давньосхідного світу. Розкопки показали, що країна Маргіана (Маргуш) мала розвинену культуру, про що свідчать знахідки керамічного і металевого друку, теракотових статуеток, амулетів і посудин, у тому числі ритуального призначення. У IX столітті до н. э. тут вже розвивалася іригація і був побудований магістральний канал. Будучи логічним продовженням традицій будівельної культури енеоліту передгір'їв Копетдага, бактро-маргіанскі пам'ятники демонструють зрілі, зведені за усіма правилами будівельного мистецтва, архітектурні твори. Це дає вагомі аргументи на користь гіпотези про існування в цей історичний відрізок часу на півдні Туркменістану самостійної архітектурної школи. Її відмінними рисами були замкнутість планування, строга орієнтація по сторонах світу, симетрія.

Примітки

1. Lendering (2011)
2. Brunner (1983), стор. 750

Посилання

• Brunner, Christopher (1983). . The Cambridge History of Iran: The Seleucid, Parthian, and Sasanian periods (2). Архів оригіналу за 27 грудня 2018. Процитовано 13 червня 2019. 
• Lendering, Jona (2011). . Livius. Архів оригіналу за 30 червня 2019. . Процитовано 13 червня 2019.