Ма́меч — село в Україні, в Овруцькому районі Житомирської області. Населення становить 74 осіб.
село Мамеч | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Житомирська область |
Район | Коростенський район |
Громада | Овруцька міська громада |
Основні дані | |
Населення | 74 |
Площа | 0,36 км² |
Густота населення | 205,56 осіб/км² |
Поштовий індекс | 11117 |
Телефонний код | +380 4148 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 51°18′08″ пн. ш. 28°59′36″ сх. д. / 51.30222° пн. ш. 28.99333° сх. д.Координати: 51°18′08″ пн. ш. 28°59′36″ сх. д. / 51.30222° пн. ш. 28.99333° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря | 136 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | 11117, Житомирська обл., Овруцький р-н, с. Велика Чернігівка |
Карта | |
Мамеч | |
Мамеч | |
Мапа | |
Географія ред.
Селом протікає річка Безіменна, ліва притока Норину. У селі функціонує водозабірна свердловина, що належить комунальному підприємству «Відродження» Овруцької міської ради Житомирської області.
Історія ред.
Поселення відоме з першої половини 19 століття як оселище старовірів поморської згоди (Данилівська).
На мапі Волинської губернії 1866—1867 рр. Шуберта Ф. Ф. поселення значиться як слобода Мамень. Жителі слободи старообрядної общини належали до міщанського стану і були приписані до овруцької, народицької, житомирської та новоград-волинської громад. У 1983 році в поселенні проживало 22 родини в них 78 осіб чоловічої статі.
У 19 столітті слобода належала до Богданівського маєтку разом з селом Мала Чернігівка.
У 1906 році Мамеч, село Гладковицької волості Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 16 верст, від волості 15. Дворів 45, мешканців 250.
У 1869—1870 році в селі діяла етнографічно-статистична експедиція Російського географічного товариства під керівництвом Павла Чубинського.
До 1923 року входило до складу Гладковичської волості Овруцького повіту.
У 1926—54 роках — адміністративний центр Мамецької сільської ради Овруцького району.
У 1930 році у селі організовано артіль «Червоний оратай».
1946 року молільня, яка знаходилась в селі згоріла. В зв'язку з цим та «відсутністю служителя культу» у квітні 1948 року релігійну громаду знали з державної реєстрації.
На 1972 рік в селі проживало 337 жителів в 88 дворах. Працював клуб та школа. Після аварії на Чорнобильській АС у 1985 році село потрапило до зони гарантованого добровільного відселення.
У 2012 році в селі діяла етнографічна експедиція А.Сичевського та С.Таранця (Житомирський державний університет ім. Івана Франка).
Примітка ред.
- Закупівля - Поточний ремонт водозабірної свердловини в с. Мамеч Овруцького району Житомирської області. - UA-2020-10-21-002750-c. Zakupki.prom.ua (укр.). Процитовано 11 квітня 2021.
- ↑ (укр.). Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
- ↑ Сичевський, Антон (2015). Старообрядницькі громади на Житомирщині у 1945-1991 рр. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. (українська). Житомир.
- Архів оригіналу за 8 листопада 2016.
- ↑ . elibrary.com.ua. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
- Сичевський, А. О. Росіяно-старообрядці Волині-Житомирщини у ХІХс.: вектори імміграції, соціально-правове становище, демографічні зміни // Гілея. Науковий вісник. Випуск 134. (українською). с. 10–18.
- Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. . Інститут історії України НАН України (українська). Житомир: «Волинь», 2007. с. 161. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 4 грудня 2022.
- А. А. Сычевский, С. В. Таранец (2013). Историко-этнографическая экспедиция на Житомирщину июля 2012 года // Судьба старообрядчества в XX – начале XXI вв.: история и современность: сборник научных трудов и материалов (російська). с. 205–227.
Посилання ред.
- Погода в селі Мамеч [ 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Генеральний план села [ 11 квітня 2021 у Wayback Machine.].
Джерела ред.
- Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Довідник. — Житомир: Волинь, 2007—620 с. — ISBN 966—690–090–4
- Список населених місць Волинскої губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.