Олекса́ндр Микола́йович Малі́нін (до 1988 року носив прізвище Ви́гузов; нар. 16 листопада 1958, Свердловськ, СРСР) — радянський і російський співак, заслужений артист РСФСР, народний артист Росії, народний артист України.
| Олександр Малинин | |
|---|---|
| рос. Александр Николаевич Малинин | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | Олександр Миколайович Малінін |
| Дата народження | 16 листопада 1958 (64 роки) |
| Місце народження | Свердловськ, РРФСР, СРСР |
| Роки активності | з 1976 |
| Громадянство | СРСР, Росія |
| Професії | співак, композитор |
| Освіта | Державний музично-педагогічний інститут імені М. М. Іпполітова-Іванова |
| Інструменти | гітара |
| Жанр | поп, рок, романс |
| Колективи | ВІА «Фантазія», «Співають гітари», «Блакитні гітари», «Метроном», група Стаса Наміна (1983—1987), театр Алли Пугачової (1988) |
| Нагороди | |
| Автограф | |
| malinin.ru | |
| Файли у Вікісховищі |
Біографія й творчий шлях ред.
Народився 16 листопада 1958 року в Свердловську в родині залізничника Миколи Степановича Вигузова (1932) і сортувальниці овочів на овочевій базі Ангеліни Анатоліївни. В Олександра є брат, молодший на п'ять років. Батьки розлучилися, і хлопчиків виховувала мати У дитинстві захоплювався хокеєм, а потім відвідував гуртки: хоровий, танцювальний і духовий (грав на альті). З 14 до 15 років він грав у військовому оркестрі на валторні, жив у казармі й навчався у вечірній школі, згодом учився на помічника машиніста у Свердловському ПТУ залізничників.
У 1974 році поступив в естрадну студію при Свердловській філармонії і закінчив її. Був солістом хору Уральського військового округу (1976–1977). В 1981 році виступав із вокально-інструментальним ансамблем «Поющіє гітари». Після переїзду до Москви вчився в музичному училищі імені Іполітова-Іванова. Виступав в ансамблі «Голубиє гітари». З 1983 до 1987 року працював у групі Стаса Наміна. В 1986 році потрапив в автокатастрофу, 3 місяці пробув у гіпсі. В 1988 році разом з американським співаком і продюсером Девідом Померанцем виступав у США, тут також був випущений їхній спільний сингл.
У 1988 році завоював гран-прі на конкурсі «Юрмала-88», виконавши пісні «Корида» (музика Олени Ваніної, слова М. П. Гуськова), «Любов і розлука» (музика І. Шварца, слова Б. Окуджави) і «Обережно, двері зачиняються». Пісню «Корида» Малінін виконував усі три тури аж до перемоги у фіналі. Присутній на конкурсі журналіст Юрій Філінов писав: «„Корида“ стала просто неповторним тріумфом конкурсу. Жоден конкурсант за всю історію „Юрмали“ не викликав такого замилування, як Малінін. Він потряс, змусив завмерти й задихнутися від відчуття свободи. Навряд чи хто в ці хвилини сумнівався в тому, що саме цей артист — переможець. У цьому ж році за пісню „Корида“ А. Малініну була вручена Премія Радянського комітету захисту миру „Кришталевий кубок“ — „Пісня — світу“».
Протягом тривалого часу основу репертуару складали романси, які принесли йому наприкінці 1980-х — на початку 1990-х широку популярність у публіки. Серед них: «Даремні слова» (музика Д. Ф. Тухманова, слова Л. О. Рубальської), «Поручик Голіцин» (М. Звездинського), «Білий кінь» (музика Олени Ваніної, вірші Михайла Гуськова), романси на вірші Сергія Єсеніна й інші.
У 1990 році продюсером А. Малініна стає Сергій Лісовський. Його фірма «Ліс'с» здійснює й проводить концертну шоу-програму за назвою «Бал Олександра Малініна» в спортивно-концертному комплексі «Олімпійський», яку за 20 днів відвідало 360 тисяч глядачів. Із цього часу бали Олександра Малініна стають традиційними й проходять на великих концертних площадках Москви. На сьогоднішній день проведено більше десяти таких програм: «Великодній Бал моєї душі», «Різдвяний Бал Олександра Малініна», «Дев'ятий Бал», «Зоряний Бал», «Бал „берега мого життя“» й інші.
З 1996 року генеральним продюсером А. Малініна є його третя дружина Емма Малініна (Ісаєва), за професією лікар-гінеколог. Крім співочої кар'єри чоловіка, Емма Малініна займається аптечним бізнесом і володіє власною гінекологічною клінікою.
Родина ред.
Дискографія ред.
- 1986 — «Мы желаем счастья вам!»
- 1988 — «Far Away Lands» (разом з Девідом Померанцем)
- 1988 — «Александр Малининъ»
- 1989 — «Метроном»
- 1990 — «Неприкаянный»
- 1991 — «Белая ворона» (рок-опера)
- 1991 — «Поручик Голицын»
- 1991 — «Бал»
- 1991 — «Лунная соната»
- 1994 — «Любви желанная пора»
- 1995 — «Лучшие песни»
- 1996 — «Я всё равно люблю тебя»
- 1996 — «Буржуйские пляски»
- 1998 — «Венчание»
- 2000 — «Ночи окаянные»
- 2000 — «Звёздный бал. Живой концерт»
- 2001 — «Берега» Ю. Рибчинського, В. Засухіна
- 2003 — «Старинные русские романсы»
- 2003 — «Червона калина»
- 2004 — «Если бы не ты»
- 2005 — «По дороге домой»
- 2007 — «Чарівна скрипка»
- 2008 — «Эх, душа моя»
- 2010 — «Я объявляю Вам любовь»
Фільмографія ред.
| Рік | Назва | Роль | |
|---|---|---|---|
| 1996 | ф | Старі пісні про головне | пастух |
| 1997 | ф | Старі пісні про головне 2 | стиляга хуліган |
| 1998 | ф | Старі пісні про головне 3 | камео |
| 1998 | ф | Воєнно-польовий романс | |
| 2007 | ф | Дуже новорічне кіно, або Ніч у музеї |
Нагороди й премії ред.
- 1988 — переміг на третьому Всесоюзному конкурсі молодих виконавців радянської естрадної пісні «Юрмала — 88».
- 1989 — лауреат премії Ленінського комсомолу, останній з артистів СРСР, що отримав це звання. Премію передав до фонду Патріархії на відновлення зруйнованих храмів
- 1991 — «Заслужений артист РСФСР»
- 1994 — міжнародний приз в Графстві Монако в Монте-Карло «The world music awards» як російський виконавець, що має найбільші продажі альбомів у своїй країні, вручала нагороду Клаудія Шиффер.
- 1997 — «Народний артист Росії».
- 1998 — премія МВС Росії в галузі культури й мистецтва
- 1999 — відкриття пам'ятного знака — іменної зірки на «Площі зірок» у ДЦКЗ «Росія»
- 2002 — медаль МВС Росії «200 років МВС Росії».
- 2002 і 2010 — Всеукраїнською Вищою Академічною Радою загальнонаціональної програми «Людина року» визнаний гідним міжнародної премії «Людина року» в галузі культури
- 2003 — «Орден Дружби».
- 2004 — «Народний артист України».
- 2006 — нагорода Російської Православної церкви — медаль святого благовірного князя Данила Московського «За працю на славу святої церкви»
- 2008 — «Орден Пошани».
Примітки ред.
- ↑ . Архів оригіналу за 17 листопада 2011. Процитовано 1 грудня 2011.
- ↑ . Архів оригіналу за 11 грудня 2011. Процитовано 1 грудня 2011.
- . Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 1 грудня 2011.
- ↑ В Олександра Малініна народився онук Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>; назва «autogenerated1» визначена кілька разів з різним вмістом - Е. Варшавська, И. Воєводін. Московська правда. 3.08.89
- Нариси з історії російського телебачення. ИПК, Москва, Неділя, 1999
- Юрій Філінов. Комсомольська правда, 13.07.88
- . Архів оригіналу за 27 липня 2009. Процитовано 1 грудня 2011.
- ↑ . Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2011.
- . Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 1 грудня 2011.
- ↑ . Архів оригіналу за 17 грудня 2011. Процитовано 1 грудня 2011.
- . Архів оригіналу за 16 жовтня 2011. Процитовано 1 грудня 2011.
- ↑ . Архів оригіналу за 2 липня 2012. Процитовано 1 грудня 2011.
- . Архів оригіналу за 15 жовтня 2011. Процитовано 1 грудня 2011.
- У Малініна народився онук
- . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2011.
Посилання ред.
- malinin.ru — офіційний сайт Олександра Малініна
- Олександр Малінін на Last.fm (англ.)
- Блог Олександра Малініна на офіційному сайті [ 11 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Канал Олександра Малініна на YouTube [ 19 листопада 2013 у Wayback Machine.]