Михайло Малашко ( 04.11.1885 с. Георгіївка— 10.04.1920, Катеринослав) — український політичний, військовий діяч часів УНР, член Центральної Ради і отаман повстанців на Луганщині та Донеччині проти більшовиків.
| Малашко Михайло Васильович | |
|---|---|
| 1-й Комісар Донбасу від ЦР УНР | |
| Нині на посаді | |
| Народився | 1885 с. Георгіївка |
| Помер | 1920 |
| Відомий як | політик |
| Країна | Російська імперія |
| Національність | українець |
Народився 1885 році в селі Георгіївка Марїнської волості Маріупольського повіту. Охрещений у церкві РІздва Богородиці у місті Олександрівськ (Запоріжжя).
За професією був фельдшером. Мав військовий чин єфрейтора. Після Лютневої революції 1917 року його обрали до Всеукраїнської ради військових депутатів і він став членом Центральної Ради. Належав до партії лівих есерів. Наприкінці 1917 р. його призначили заступником комісара Центральної Ради в Донецькому басейні. Був командиром одного з батальйонів 25 Бахмутського українізованого полку, та згодом з наступом більшовиків відступив до Катеринослава.
Під час Антигетьманского перевороту Михайло Малашко приймав участь у боях за Бахмут. Потім брав участь у боях за Катеринослав
Навесні 1919 р. Михайло Малашко бере участь у повстанні під проводом Матвія Григор'єва. Після загибелі Григор'єва Малашко був махновцем. Потім перейшов до отамана Гулий-Гуленко. У другій половині листопада 1919 року під час всенародного повстання проти Добровольчої армії Малашко разом із Гулим-Гуленком зайняв залізницю від Знам'янки до самого Катеринослава. Наприкінці листопада 1919 року звільнив від білогвардійців Верхньодніпровськ. Кіш Малашко мав чотири полки, озброєні гарматами і кулеметами і «одбиті у кадюків білогвардійців два бронепотяги». Малашко воював під національним прапором із написом: «За землю і волю — борітеся — поборете». Провадить проукраїнському політику, уникаючи партійних суперечок, об'єднуючи всіх, хто був проти білих. У грудні 1919 р. Малашко сформував і очолив «Тимчасовий Уряд Херсонщини» з осідком у Верхньодніпровську для організації цівільного життя населення.
Після розгрому Денікіна із тактичних міркувань Михайло Малашко підпорядкувався червоним. Він займався агітацією за самостійну Україну, розпоряджався на підконтрольних територіях волосним і сільським виконкомам використовувати українську мову і викладати у школах українською. Згідно зі звітом «Центрального управления ЧК при СНК УССР» за 1920 р. «червоний командир (Малашко) вів агітацію за Петлюру, намагаючись розкласти Красну армію зсередини… …поборником самостійної України і прибічником Петлюри». Більшовики спробували перевести кош Малашка на фронт, на що він відмовився. Малашко почав розброювати радянську міліцію, розганяти ревкоми, знишує з'язок радянців. Малашка було викликано для роз'яснень у штаб 45-ї дивізії у Олександрії, як союзника. Він був підступно заарештований і на початку березня 1920 року відправлений до штабу 4-ї армії у Катеринослав. Йому вдалося прихилити конвоїрів до себе і втекти у рідну Софіївку, де він оголошує 4 березня 1920 війну радянській владі.
На нараді були присутні: начальник штабу Черноусов (Черновус), заступник командира 4-ї Окремої бригади Дяківський, заступник адміністра тивного відділу бригади Березняк, професор Прохоренко, який завідував культурнопросвітницьким відділом, командир Верхньодніпровського полку Петренко, командир Веселотернівського полку Федорченко, Тишанін (Іванов) та інші. Після наради кіш рушив на Верхньодніпровськ у складі 150 кінних та 70 піших козаків із кулеметом. Озброєними були лише 70 — 80 з 5 — 10 патронів до рушниці. У Семенівці піші козаки взяли в селян по коню, за яким рушив теж верхи його господар. (також верхи). Взяли станцію Верхньодніпровськ, забрали кулемет і до 20 душ полонених. Піймали і роззброїли у навколішньому до Верхньодніпровська селі близько 40 латишів. В ніч 7 березня 1920 року без жодного пострілу було роззброєно караульну роту, міську та повітову міліції Верхньдніпровська. З чуткою про вихід з Катеринославу кінського відділу латишів залишили Верхньодніпровськ. У Миколаївці латиші наздогнали обози Малашка. Вийшли з Посуньок і прийняли бій біля залізниці з червоноармійцями з ешелону з Катеринославу. 50 піших козаків боронили у Байкової могили відхід кінноти. Із них загинуло 33 чоловіки, із них — 11 учнів Верхньодніпровської середньої сільськогосподарської школи (найстаршому було 18 років). Діставшися Софіївки знайшли Верхньодніпровський полк. Червоноармійці виставили 4 бронепоїзди на ділянку П'ятихатки-Верхівцеве-Довгінцеве. Повстанці прийняли рішення розсіятися і вести підпільну війну. Проти загонів Малашка Червона армія створила штаб на чолі з чекістами Ф. Леонюком та П. Оніщенко. В їхнє розпорядженні був загін чекістів і представників особливого відділу 13-ї армії. У липні 1920 року у селі Орлове було спробувано взяти хворого на тиф Малашка. Михайла Малашка було взято у Кам'янському. Його доставили в Катеринославську ЧК, де розстріляли.
Джерела ред.
- Провідники повстанського руху Придніпров’я (за матеріалами органів державної безпеки): збірник документів / упоряд.: Юрій Пахоменков, Олександр Чепурко; вступна стаття проф. Дмитра Архірейського. – Дніпро: «Герда», 2021. – 288 с.ISBN 978-617-7639-69-4
Примітки ред.
Коваль Р.
“Багряні жнива Української революції” http://unknownwar.info/export_html/_1048.html [ 29 серпня 2018 у Wayback Machine.]
| Ця стаття не містить посилань на джерела. (квітень 2014) |
- Атаман Михаил Малашко. Ч. 1/4 Год 1917 - отчаянные попытки спасти Луганщину с Донецким кряжем (uk-UA). Процитовано 10 січня 2023.
- ЦДІАК, Ф. 467, оп. 1, спр. 2
- Атаман Малашко Ч. 2/4 Год 1918 | Бои за Бахмут | Бой за Екатеринослав | Преддверие смутного времени (uk-UA). Процитовано 20 січня 2023.
- Отаман Малашко Ч. 2/6 Рік 1918 Додаток | Бій за Катеринослав 27 грудня 1918 (uk-UA). Процитовано 12 лютого 2023.
- Атаман Малашко Ч.6/6 Год 1920 (8 марта-10 апреля)| Конец атамана | Загадка Сфинкса (uk-UA). Процитовано 16 лютого 2023.
- . unknownwar.info. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 11 січня 2020.
'