Людовік II (фр. Louis II d'Anjou; 5 жовтня 1377 — 29 квітня 1417) — король Неаполю у 1389—1399 роках.
| Людовік II фр. Louis II d'Anjou | |
| 1384 — 1417 | |
|---|---|
| Коронація: | Титулярний |
| Попередник: | Людовик І |
| Наступник: | Людовик III |
| 1384 — 1417 | |
| Коронація: | Титулярний |
| Попередник: | Людовик І |
| Наступник: | Людовик III |
| Народження: | 5 жовтня 1377 Тулуза |
| Смерть: | 29 квітня 1417 Анжу |
| Поховання: | Замок Анже |
| Національність: | француз |
| Країна: | Франція |
| Рід: | Анжуйська гілка династії Валуа |
| Батько: | Людовик І |
| Мати: | Marie of Blois, Duchess of Anjoud |
| Шлюб: | Yolanda de Aragon |
| Діти: | Людовик III Анжуйський, Рене Добрий, Charles IV, Count of Mained, Марія Анжуйська і Yolande of Anjoud |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Герцог Редагувати
Походив з роду Анжу-Валуа. Син Людовіка I, герцога Анжу, графа Мена і Провансу, й Марії де Блуа. Народився у 1377 році в Тулузі.
Після смерті батька 1384 року успадкував герцогство Анжу і графство Мен у Франції, графство Прованс і претензії на корону Неаполя. Того ж року перебрався до Провансу, який повстав проти його влади. За допомогою матері до 1387 року зміг знову втихомирити графство.
Королювання Редагувати
У 1389 році авіньйонський антипапа Климент VII дарував Людовіку інвеституру на Неаполь, оскільки Владислава I, короля Неаполю, було відлучено цим антипапою в 1386 році.
У 1390 році Людовік II і його мати зуміли за допомогою найманого війська захопити Неаполь, а король Владислав і його мати-регентша Маргарита Дураццо втекли до Гаети. Фактично Людовік II протягом 10 років володів практично усім Неаполітанським королівством з столицею Неаполем, де втаборився. У 1399 році Владислав I зумів зібрати значне військо і змусив вигнати Людовіка II з Неаполя.
Подальша діяльність Редагувати
1400 року оженився на доньці Хуана I, короля Арагону. З 1407 року, після вбивства Людовіка Орлеанського, брав участь на боці арманьяків у міжусобної війни арманьяків і бургіньонів за королювання Карла VI. Запекло протистояв Жану Бургундському. У 1409 році в місті Екс-ан-Прованс заснував університет.
У 1409 році Людовік Анжу за призовом антипапи Олександра V звільнив Рим від Владислава I, короля Неаполя. Спільно з наступником Олександра V — антипапою Іваном XXIII — Людовік вдерся в межі Неаполітанського королівства і переміг Владислава I у битві при Роккасекка в 1410 році. Проте незабаром Людовік II і Іоанн XXIII розгубили підтримку неаполітанської знаті й були змушені відступити. У цей період, після смерті у 1410 році Мартина I, короля Арагону, висувався як претендент на арагонський трон, але був відкинутий місцевою знаттю.
У 1415 році після поразки французьких військ під Азенкуром від англійців на чолі із королем Генріхом V, герцог Анжу перебрався до родинного володіння. Він помер в Анже у 1417 році.
Родина Редагувати
Дружина — Іоланда (1384—1443).
Діти:
Джерела Редагувати
- Romolo Caggese, Italia, 1313—1414, in Storia del mondo medievale, vol. VI, 1999, pp. 296—331 (італ.)
- Kekewich, Margaret L. (2008). The Good King: René of Anjou and Fifteenth Century Europe. Palgrave Macmillan. (англ.)
Примітки Редагувати
- ↑ Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families — P. http://fmg.ac/Projects/MedLands/ANJOU,%20MAINE.htm.
- ↑ Kindred Britain
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Людовік II (король Неаполю) |