Орлова Любов Петрівна (29 січня (11 лютого) 1900, Звенигород, Московська область — 26 січня 1975, Москва, РРФСР) — знаменита актриса, кумир радянських глядачів 1930—1950-х років. Лауреат двох Сталінських премій першого ступеня (1941, 1950), народна артистка СРСР.
| Орлова Любов Петрівна | |
|---|---|
| | |
| Народилася | 29 січня (11 лютого) 1900 Звенигород |
| Померла | 26 січня 1975 (74 роки) Москва, Росія |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Громадянство | Російська СФРР СРСР |
| Діяльність | актриса театра і кіно |
| Alma mater | Російський університет театрального мистецтва (1925) |
| Роки діяльності | 1920 — 1974 |
| У шлюбі з | Александров Григорій Васильович |
| IMDb | nm0650144 |
| Нагороди та премії | |
| | |
| Орлова Любов Петрівна у Вікісховищі |
Біографія ред.
Любов Орлова народилася 29 січня (11 лютого) 1900 року в підмосковному Звенигороді в дворянській родині. Її батько, Петро Федорович Орлов, служив у військовому відомстві. Мати, Євгенія Миколаївна Сухотина, походила зі старовинного дворянського роду. Батьки бажали, щоб дочка стала професійною піаністкою, і, коли їй виповнилося сім років, її віддали в музичну школу. У 1919—1922 роках Любов Орлова навчалася у Московській консерваторії за класом рояля. Через важке матеріальне становище навчання в консерваторії не було закінчено.
У період 1922—1925 років — навчання на хореографічному відділенні Московського театрального технікуму. Одночасно Любов Орлова брала уроки акторської майстерності у педагога Е. С. Телешової, режисера Художнього театру. У 1920—1926 роках працювала тапером в кінотеатрах Москви (музичний супровід німих кінофільмів) в кінотеатрі «Уніон» (пізніше — кінотеатр повторного фільму), кінотеатрах «Арс», «Великий Німий», «Орфеум». Брала участь у концертних виступах перед кіносеансами в кінотеатрі «Арс». В 1926—1933 роках стала хористкою, потім актрисою музичного театру (спочатку — Музичної студії при МХАТі) під керівництвом В. І. Немировича-Данченка.
Будучи артисткою хору та кордебалету, Орлова була зайнята в основному в епізодичних ролях. Проте навіть у цих ролях музичний і драматичний талант її багатьом впадав у вічі. У 1932 році роль Періколи в однойменній опереті Жака Оффенбаха вивела Орлову зі складу хору і зробила солісткою. 1926—1930 роки — шлюб із Андрієм Берзіним (1893—1947/8), заступником наркома землеробства. У 1930 році А. Г. Берзін заарештований у справі Трудової селянської партії, а 1938 року повторно заарештований і поміщений в ГУЛАГ. 1932—1933 роки — цивільний шлюб з Францем, австрійським підприємцем, імпресаріо. Точних відомостей про нього немає.
1933 року Любов Орлова познайомилась з Григорієм Васильовичем Александровим (Мормоненко). 1933 року художник Петро Вільямс порадив Александрову сходити в музичний театр при МХАТі, де у виставі «Періколи» блискуче грала 31-річна Любов Орлова. Режисер прийшов на виставу і був полонений не тільки талантом актриси, але й її зовнішністю. Того ж дня вони познайомилися. Сумнівів у тому, хто буде грати роль Анюти в його новому фільмі, в Александрова після цього не залишилося.
Становлення і стрімкий підйом радянського кінематографу в 1930-х роках немислимий без участі Любові Орлової. Багато в чому завдяки високій артистичній майстерності, надзвичайно виграшній зовнішності Орлової, кінематограф став найпопулярнішим видом мистецтва в СРСР, який уже в 1930-і роки серйозно потіснив театр за кількістю глядачів і касовими зборами. Типаж Орлової — людина нового часу, енергійна, оптимістично налаштована, чарівна, весела і наполеглива, така, що крокує в світле сьогодення і майбутнє. Актриса професійно співала (лірико-колоратурне сопрано), грала на фортепіано, танцювала, виконувала акробатичні трюки. Проте драматичного дарування їй не вистачало. В результаті, після своїх успіхів 1930-1940-х років вона ні в театрі, ні в кіно особливо не проявилася.
Орлова ретельно дбала про свою зовнішність, стежила за модою, використовувала всі доступні медичні засоби продовження молодості шкіри і тіла. Вона впродовж багатьох років була примадонною радянського кіноекрану, вигідно відрізняючись від конкуруючих з нею кіноактрис першого плану — Л. Смирнової, М. Ладиніну — вишуканою аристократичної зовнішністю і доглянутістю.
Любов Орлова померла від раку підшлункової залози в 1975 році. Похована на Новодівичому кладовищі. На будинку, де в 1965—1975 роках жила Орлова (вулиця Велика Бронна, 29) встановлено меморіальну дошку.
Фільмографія ред.
- 1933 — Любов Олени — Елен Гетвуд
- 1934 — Петербурзька ніч — Грушенька
- 1934 — Веселі хлоп'ята — Анюта
- 1936 — Цирк — Маріон Діксон
- 1938 — Волга-Волга — Дуня Петрова «Стрілка»
- 1939 — Помилка інженера Кочина — Ксенія Лебедєва
- 1940 — Світлий шлях — Таня Морозова, Попелюшка
- 1941 — Бойова кінозбірка № 4
- 1941 — Справа Артамонових — Паула Менотті
- 1943 — Одна родина (не вийшов на екрани) — Катя
- 1947 — Весна — актриса Шатрова, науковець Ірина Нікітіна
- 1949 — Зустріч на Ельбі — журналістка Джанет Шервуд
- 1950 — Мусоргський — Тетяна Платонова
- 1952 — Композитор Глінка — Людмила Іванівна
- 1960 — Російський сувенір — Барбара (Варя Комарова)
- 1963 — Мелодії Дунаєвського
- 1974 — Шпак і Ліра (на екрани не вийшов) — Людмила Грекова («Ліра»)
Див. також ред.
- 3108 Любов — астероїд, названий на честь артистки.
Примітки ред.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #121250563 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
Посилання ред.
- Любов Орлова: сайт-музей [ 8 березня 2022 у Wayback Machine.]