Сергі́й Володими́рович Льо́вочкін (17 липня 1972, Київ) — український політичний та державний діяч, бізнесмен; ексголова Адміністрації Президента України (2010—2014), народний депутат України; доктор економічних наук, доцент кафедри фінансів КНЕУ. Власник українського телеканалу «Інтер» (2013—2022). З 25 лютого 2010 по 17 січня 2014 — на думку журналу «Корреспондент» посідав 3-тє місце в рейтингу ста найвпливовіших українців. Один із фундаторів Партії розвитку України. Член та один з керівників проросійської фракції ОПЗЖ у Верховній Раді.
| Льовочкін Сергій Володимирович | ||
| ||
|---|---|---|
| 25 лютого 2010 — 17 січня 2014 | ||
| Президент: | Янукович Віктор Федорович | |
| Попередник: | Ульянченко Віра Іванівна, як Глава Секретаріату Президента | |
| Наступник: | Клюєв Андрій Петрович | |
| Народження: | 17 липня 1972 (51 рік) Київ, Українська РСР, СРСР | |
| Країна: | СРСР і Україна | |
| Освіта: | Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана | |
| Ступінь: | доктор економічних наук[d] | |
| Партія: | Народна партія Партія регіонів (2007—2014) Опозиційний блок (2014—2019) Опозиційна платформа — За життя (з 2019) | |
| Батько: | Льовочкін Володимир Анатолійович | |
| Мати: | Льовочніка Євгенія Олександрівна | |
| Шлюб: | Лихачова Зінаїда Олександрівна | |
| Діти: | Олена, Володимир, Олексій | |
| Нагороди: | ||
| Медіафайли у Вікісховищі |
| Народний депутат України | |||
|---|---|---|---|
| 8-го скл. | |||
| «Опозиційний блок» | 27 листопада 2014 | — | 29 серпня 2019 |
| Народний депутат України | |||
| 9-го скл. | |||
| «Опозиційна платформа — За життя» | 29 серпня 2019 | — | |
| |
Життєпис Редагувати
Народився в сім'ї генерал-полковника міліції Володимира Льовочкіна, який під час першого президентства Леоніда Кучми очолював Держдепартамент з питань виконання покарань. Має молодшу сестру Юлію.
Освіта Редагувати
- Київський економічний університет (1989—1993) за фахом «Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності».
- Українська академія зовнішньої торгівлі (1999—2002), магістр міжнародного права, фах «Міжнародне право».
- Аспірантура кафедри фінансів Київського національного економічного університету (1993—1997).
- Кандидатська дисертація «Державний борг США» (Київський національний економічний університет, 1997).
- Докторська дисертація «Макрофінансова стабілізація в Україні у контексті економічного зростання» (Київський національний економічний університет, 2004).
- Автор понад 30 наукових праць, зокрема 2 монографій.
- Державний службовець 1-го рангу.
- Володіє англійською мовою.
Трудова діяльність Редагувати
1996—1999 — займався бізнесом, працював виконавчим директором Благодійного фонду сприяння соціально-економічному розвитку Донецької області.
1998 — кандидат у народні депутати України, виборчий округ № 46, Донецька область (посів 2 місце). На час виборів обіймав посаду виконавчого директора Благодійного фонду сприяння соціально-економічному розвитку Донецької області.
Березень 1999 — березень 2000 — науковий консультант, 2000–2001 — референт, 2001–2002 — помічник Президента України.
Член Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні (2000–2005), Ради Національного банку України (2003–2005), Державної комісії з питань стратегії економічного і соціального розвитку (2001–2005), Комісії з перевірки використання міжнародної технічної допомоги (2000–2001), Комісії державних нагород та геральдики (2003–2005).
Червень 2002 — січень 2005 — перший помічник Президента України.
2005–2006 — радник Голови Верховної Ради України.
Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від Народного блоку Литвина, № 13 у списку. На час виборів обіймав посаду радника Голови Верховної Ради України.
Вересень — жовтень 2006 — керівник Служби Прем'єр-міністра України, жовтень 2006 — листопад 2007 — керівник Апарату Прем'єр-міністра України.
Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 від Партії регіонів, № 7 в списку. На час виборів: керівник Апарату Прем'єр-міністра України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007), заступник голови фракції (з грудня 2007). Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 12 березня 2010.
25 лютого 2010 призначений Віктором Януковичем главою Адміністрації Президента України.
30 листопада 2013 інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» повідомило про те, що за даними його джерела Сергій Льовочкін подав у відставку з посади глави адміністрації президента, імовірно, через незгоду із силовим розгоном Євромайдану в Києві, але в самому повідомленні вказано, що інформація неперевірена. Згодом з'являлися повідомлення, що Льовочкін сам підтвердив цю інформацію але заявляв, що Янукович тоді не прийняв його відставку.
17 січня 2014 року Сергія Льовочкіна було звільнено з посади глави Адміністрації Президента. В цей же день його було призначено радником Президента України Януковича. Пізніше з'являлися повідомлення, що Льовочкін стверджував, що з часу подачі у відставку з Януковичем не контактував і його не бачив.
24 лютого 2014 року указом в. о. Президента Турчинова звільнено з посади радника Президента України.
На дострокових парламентських виборах 2014 року посідає 12-те місце у виборчому списку Опозиційного блоку.
18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
За даними «Слово і діло», Льовочкін на посаді народного депутата VIII скл., виконав 19 % обіцянок.
23 березня 2023 року ВРУ виключила Льовочкіна з Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
Бізнес Редагувати
Власник акцій кіпрської фірми Oskaro Investments на суму 10 тисяч доларів та 100 акцій «Укртелекому» на номінальну суму 25 гривень.
1 лютого 2013 року придбав 20 % акцій медіагрупи «Інтер». Заявлена вартість Inter Media Group Limited становить близько 2,5 млрд доларів США.
У листопаді 2013 року в рейтингу найбагатших українців за версією журналу «Кореспондент» зайняв 29 місце.
У лютому 2014 року створив новий український неурядовий аналітичний центр «think tank» — Інститут стратегічних досліджень «Нова Україна». Інститут займається розробкою і супроводом проектів у різних сферах: міжнародній і внутрішній політиці, економіці, безпеці, екології, соціології, культурі. Також, в інституті розроблюється окремий медіа-напрям.
У вересні 2014 року створив власний фонд «Нова Україна [ 8 травня 2015 у Wayback Machine.]». Головним напрямком діяльності Фонду є допомога в реалізації проектів недержавним інституціям і аналітичним центрам, які розробляють програми реформ, а також підтримка громадських ініціатив та проектів, спрямованих на реформування України. 24 вересня 2014 року стало відомо, що Сергій Льовочкін балотуватиметься у Верховну Раду від «Опозиційного блоку» під номером 12. Він заявив, що у Януковича та його режиму не було політичної волі до реформ, що «привело до того, що був зірваний план реформ України на 2010—2014 роки».
Родина Редагувати
- Батько — генерал-полковник Володимир Льовочкін, очолював Держдепартамент з питань виконання покарань. У грудні 2005 року він помер у віці 58 років.
- Колишня дружина — Зінаїда, має дочку Олену та двох синів Олексія і Володимира.
- Сестра — Юлія Льовочкіна, Народний депутат України від «Опозиційного блоку».
Критика Редагувати
- Льовочкін пов'язаний з російсько-українським газовим посередником Росукренерго, зокрема він у близьких стосуках із співвласником компанії олігархом Дмитром Фірташем.
- Родина Льовочкіна неодноразово фігурувала у махінаціях із землею під Києвом: вирубці лісів, зміні цільового призначення будівель, приватизації острова на заповідній території.
- З 2010 по 2013 роки приватні літаки Льовочкіна і Бойка літали за державні кошти. Щороку компанія Нафтогаз України витрачала на це 5 мільйонів гривень.
- Разом із Рінатом Ахметовим Льовочкін переказував гроші Полу Манафорту за інформацію щодо виборів та інші послуги.
- Знаходиться у реєстрі держZрадників руху «Чесно», причиною вказано поширення проросійської пропаганди, фігурував у справі про фінансування тероризму.
Скандали Редагувати
- Льовочкін причетний до скандальної приватизації Укртелеком без конкурентів у 2010 році.
- У 2016 році депутат позичив у мами 5 мільйонів гривень аби придбати Mercedes.
Джерела Редагувати
- Під час президентства Віктора Ющенка називався Секретаріатом Президента України, а під час президенства Володимира Зеленського називається Офісом Президента України
- 5 канал — 2003.
- ↑ Указ Президента України від 25 лютого 2010 року № 265/2010 «Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України»
- ↑ Указ Президента України від 17 січня 2014 року № 10/2014 «Про звільнення С. Льовочкіна з посади Глави Адміністрації Президента України»
- Top 100 (korrespondent.net) [ 10 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Глава администрации президента Украины подал в отставку — источник [ 13 січня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ . Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.
- Указ Президента України від 17 січня 2014 року № 23/2014 «Про призначення С.Льовочкіна Радником Президента України»
- Указ Президента України від 24 лютого 2014 року № 102/2014 «Про звільнення С.Льовочкіна з посади Радника Президента України»
- . w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
- . Слово і Діло (укр.). Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
- Львочкіна виключили з [[Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки|Комітету з питань нацбезпеки]]. РБК-Украина (укр.). Процитовано 24 березня 2023. Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
- . Архів оригіналу за 14 грудня 2011. Процитовано 4 липня 2011.
- Льовочкін став власником 20% медіагрупи «Інтер». «Телекритика». 7 лютого 2013. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 7 лютого 2013.
- . Архів оригіналу за 14 січня 2014. Процитовано 14 січня 2014.
- . Архів оригіналу за 20 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
- . Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
- Льовочкін створив Фонд «Нова Україна»
- . Архів оригіналу за 15 лютого 2014. Процитовано 27 лютого 2014.
- Сестра Сергія Льовочкіна захоплює землю, використовуючи схеми старих часів, – експерт. zik.ua (uk-UK). Процитовано 25 травня 2020.[недоступне посилання]
- . Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 травня 2020.
- . Українська правда. Архів оригіналу за 22 листопада 2018. Процитовано 25 травня 2020.
- . far.chesno.org. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 25 травня 2020.
- . DT.ua. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 25 травня 2020.
- . www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 7 травня 2015. Процитовано 25 травня 2020.
- . Крым.Реалии (рос.). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 25 травня 2020.
- CNN: Manafort intended for polling data to go to 2 Ukrainian oligarchs who owed him millions | KyivPost — Ukraine's Global Voice. KyivPost. 10 січня 2019. Процитовано 25 травня 2020.
- CNN, Katelyn Polantz and Evan Perez. . CNN. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
- Льовочкін Сергій Володимирович — Державний зрадник України, інформація про зраду | Реєстр Держзрадників і ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Чесно. Процитовано 27 серпня 2023.
- . DT.ua. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 25 травня 2020.
- Кіпріоти, через яких пройшла приватизація «Укртелекому», пов’язані з Льовочкіним. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
- Льовочкін причетний до приватизації Укртелекому. texty.org.ua (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
- . Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 10 квітня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
- Zaxid.net. Нардеп-опоблоківець Льовочкін торік позичив у матері ₴5 млн і купив новий Mercedes. ZAXID.NET (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
Посилання Редагувати
- «Хто є хто в Україні» [ 9 січня 2015 у Wayback Machine.]
- Льовочкін іде в Раду [ 16 січня 2019 у Wayback Machine.]