Геннадій Анатолійович Лисенчук (або Лісенчук; * 18 грудня 1947, Жердєвка, Тамбовська область) — радянський футболіст, воротар, український футбольний і футзальний тренер. Грав, зокрема за «Зорю» (Ворошиловград), «Таврію» (Сімферополь) і «Крила Рад» (Куйбишев). Майстер спорту СРСР (1979). Завідувач кафедри футболу НУФВСУ, доктор наук з фізичного виховання і спорту, член-кореспондент Української академії наук. Заслужений тренер України, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України, Відмінник освіти України.
| Особисті дані | ||
|---|---|---|
| Повне ім'я | Геннадій Анатолійович Лисенчук | |
| Народження | 18 грудня 1947 (75 років) | |
| Жердєвка, Тамбовська область | ||
| Громадянство | СРСР і Україна | |
| Позиція | воротар | |
| Професіональні клуби* | ||
| Роки | Клуб | Ігри (голи) |
| 1968 1969 1970—1972 1973—1977 1978—1979 1980 1982 | «Дніпро» (Кременчук) «Шахтар» (Кадіївка) «Зоря» (Ворошиловград) «Таврія» (Сімферополь) «Крила Рад» (Куйбишев) «Металург» (Запоріжжя) «Колос» (Нікополь) | 4 (-10) 16 (-21) 1 (0) 121 (-94) 56 (-60) 15 (-?) 1 (-3) |
| Тренерська діяльність** | ||
| Сезони | Команда | Місце |
| 1984 1986—1987 1988—1989 1990 1990—1991 1994—2012 | «Колос» (Нікополь) «Колос» (Нікополь) «Суднобудівник» (Миколаїв) «Ворскла» (Полтава) «Кривбас» (Кривий Ріг) Україна (футзал) | |
| Звання, нагороди | ||
| Нагороди | | |
| * Ігри та голи за професіональні клуби | ||
| ** Тільки на посаді головного тренера. | ||
Колишній головний тренер національної та молодіжної збірних команд України з футзалу. Голова Асоціації міні-футболу (футзалу) України. Батько футбольного судді Сергія Лисенчука.
Життєпис Редагувати
Освіта Редагувати
Закінчив 8-річну школу та технікум цукрової промисловості.
Закінчив загальнотехнічний факультет Луганського машинобудівного інституту (1973) за фахом «інженер-механік», Сімферопольський державний університет (1979), факультет фізичного виховання за спеціальністю «тренер-викладач з футболу», Вищу школу тренерів у Москві (1982–1984), аспірантуру Центрального інституту фізичної культури у Москві (1989).
Ігрова кар'єра Редагувати
Починав грати в рідному містечку Жердєвка за команду школи, згодом — за команду місцевого цукрового заводу. У 20-річному віці в Полтаві, де Лисенчук гостював у сестри, його помітив тренер місцевого «Колоса» Володимир Аксьонов.
Виступав голкіпером у командах «Сільбуд» (Полтава), «Дніпро» (Кременчук), «Шахтар» (Кадїївка), «Зоря» (Ворошиловград), «Таврія» (Сімферополь). У «Крилах Рад» (Куйбишев) був капітаном і одним із лідерів куйбишевської команди, воротареві пропонували перейти до московського «Спартака». Наприкінці кар'єри виступав за «Металург» (Запоріжжя) і «Колос» (Нікополь).
Бронзовий призер VII Спартакіади Народів СРСР 1979 року у складі збірної РСФСР, за що отримав звання «майстер спорту СРСР з футболу».
Тренерська та наукова діяльність Редагувати
Тренував футбольні команди «Колос» (Нікополь), «Суднобудівник» (Миколаїв), «Ворскла» (Полтава), «Кривбас» (Кривий Ріг).
У 1991–1992 роках працював провідним спеціалістом відділу спортивних ігор Міністерства України у справах молоді та спорту. З 1993 року — голова Асоціації міні-футболу (футзалу) України. З 1996 року — член технічного комітету міжнародної студентської спортивної федерації (FISU).
З 1992 року — завідувач кафедрою футболу Національного університету фізичного виховання та спорту. Член Наукової ради НУФВСУ, професор, доктор педагогічних наук, Заслужений тренер України, Заслужений працівник фізичної культури та спорту України.
Серед найбільших досягнень футзальних збірних України під керівництвом Геннадія Лисенчука:
- 3 місце на молодіжному чемпіонаті світу (1996)
- 3 місце на чемпіонаті світу (1996)
- 1 місце на молодіжному чемпіонаті світу (1998)
- 2 місце на чемпіонаті Європи (2001)
- 2 місце на чемпіонаті Європи (2003)
- 1 місце на молодіжному чемпіонаті світу (2004)
- 4 місце на чемпіонаті Європи (2005)
- 3 місце на молодіжному чемпіонаті світу (2006)
29 листопада 2012 року Геннадій Лисенчук подав у відставку з поста президента АМФУ та головного тренера збірної України з футзалу.
Нагороди Редагувати
- Орден «За заслуги» ІІ ступеня
- орден «Знак Пошани»
- почесний знак Федерації футболу України «За особистий внесок у розвиток українського футболу»
- орден Президента УАФ «Легенда українського футболу» (20 грудня 2022)
Примітки Редагувати
- Геннадию Лисенчуку — 60! (офіційна сторінка «Крил Рад», 24 грудня 2007) [ 3 березня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
- . Архів оригіналу за 2 грудня 2012. Процитовано 30 листопада 2012.
- . Архів оригіналу за 27 січня 2014. Процитовано 22 березня 2010.
- Геннадія Лисенчука нагороджено орденом президента УАФ «Легенда українського футболу»
Посилання Редагувати
- Дані на сторінці ФФУ [ 2 травня 2012 у Wayback Machine.]
- Лисенчук: Бесков наполегливо кликав мене у «Спартак» (turnir.com.ua, 3 квітня 2009)[недоступне посилання з квітня 2019]
- Статистика на КЛІСФ (рос.)
- Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського [ 20 лютого 2010 у Wayback Machine.]
- Профіль на офіційній сторінці «Крил Рад» (Самара) [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
Література Редагувати
- Соломонко В. В., Лисенчук Г. А., Соломонко О. В. Футбол. — Київ: Олімпійська література, 2005. — 296 с. ISBN 966-7133-76-1