Віталій Іванович Лизогуб (нар. 25 жовтня 1791, Седнів— пом. 1869, Коломийці) — полковник лейб-гвардії уланського Її Величності полку, учасник Наполеонівських війн.
| Віталій Іванович Лизогуб | |
|---|---|
| Портрет В.І. Лизогуба Невідомий художник | |
| Народження | 25 жовтня 1791 Седнів Чернігівського повіту Чернігівського намісництва |
| Смерть | 1869 Коломийці Пирятинського повіту Полтавської губернії |
| Країна | Російська імперія |
| Рід військ | кавалерія |
| Роки служби | 1810—1821 |
| Звання | полковник |
| Війни / битви | Франко-російська війна (1812), Наполеонівські війни |
| Рід | Лизогуби |
| Нагороди |
Народження Редагувати
Ваталій Іванович Лизогуб, народившись 25 жовтня 1791 року в седнівського маєтку Лизогубів, став шостою дитиною в родині маршалка дворянства Чернігівської губернії Івана Яковича Лизогуба та його дружини Ганни Василівни (вродженої Дунін-Борковської). Так само як і старші брати Ілля та Олександр, з юних років обрав справою життя саме військову.
Військова служба Редагувати
Свою військову кар'єру Віталій Іванович Лизогуб розпочав 3 квітня 1810 року, коли його було записано до Білоруського гусарського полку. Уже 19 червня того ж року він отримав чин корнета. У 1810 році він взяв участь у поході за Дунай, брав участь у боях біля Сілістри та Шумлі, а в 1811 році у складі Гродненського гусарського полку — під Рущуком.
У 1812 році, беручи участь у Франко-російській війні, відзначився у боях при містах Друї, Полоцьку, Сивошино та під Борисовим. Беручи згодом участь у закордонних походах, воював під Магдебургом та Лейпцигом. Під Дрезденом Віталій Іванович був поранений гарматним ядром у ліву ногу. Його життя було врятоване солдатом з Седнева Іваном Назаровичем Стадніченко. За бій під Дрезденом Віталій Іванович Лизогуб отримав Золоту шаблю з написом «за хоробрість».
Згодом, у 1814–1815 рр. перебував на території Франції.
У 1818 році він отримав чин ротмістра, будучи як і старший брат Ілля Іванович Лизогуб, ад'ютантом князя Миколи Григоровича Репніна. 17 серпня 1820 року Віталій Іванович був переведений до лейб-гвардії уланського Її Величності полку, де ще з 2 квітня того ж року почав проходити службу його молодший брат Василь Іванович Лизогуб.
1821 року Віталій Іванович Лизогуб у чині полковника вийшов у відставку. До своєї смерті у 1869 році Віталій Іванович обрав місцем свого проживання власний маєток в селі Коломийцях Пирятинського повіту Полтавської губернії.
Нагороди Редагувати
Ордени:
- Св. Ганни 4-го ступеня (3 липня 1812 року за битву при Друї);
- Св. Володимира 4-го ступеня з бантом (15 листопада 1812 року за битву під Полоцьком).
Особливі:
- золота шпага
Сім'я Редагувати
Дружина — Феодосія Андріївна (уроджена Маркевич).
Діти:
- Лизогуб Ілля Вітальович
- Лизогуб Варвара Віталіївна (вийшла заміж за Миколу Андрійовича Савича)
- Лизогуб Єлизавета Віталіївна (вийшла заміж за Іллю Ілліча Ілляшенка)
Примітки Редагувати
- Кисіль Д. Герої Бородіна / Д. Кисіль // Деснянська правда. — 1962. — 25 вересня. — № 191 (7796).
Джерела Редагувати
- Гельвих А. Лизогуб, Виталий Иванович / А. Гельвих // Русский биографический словарь: в 25-ти томах [Т. 10]. — СПб., 1914. — C. 429.
- Модзалевский В. «Малороссийский родословник» [Т. 3] / В. Модзалевский. — К., 1912. — С. 116—117.