Кіч, кітч (нім. Kitsch — ницість, халтура, несмак) — категорія мистецтва, що характеризується спрямуванням на те, аби виглядати, як «високе» мистецтво, наслідуючи його зовнішні риси, але використовуючи дешеві матеріали і методи виготовлення. Кіч — це переважно масове мистецтво, що робить ознаки дорогого, елітарного мистецтва доступними для загалу.
Характеристики кічу Редагувати
Чеський теоретик мистецтва Томаш Кулка описував, що кічеве мистецтво наслідує дороге, нетривале чи складне у виготовленні та підтриманні мистецтво. Наприклад, замість букету з живих квітів пропонує букети, виготовлені з пластику; замість дорогоцінних прикрас — дешеву біжутерію, тільки подібну зовні; замість виконаних на індивідуальне замовлення картин — копії, що продукуються в багатьох примірниках. Головна мета кічу — здаватися дорожчим чи якіснішим, ніж він є насправді.
Згідно з Кулкою, дві головні ознаки кічу: 1) він має схвалення в загалу та 2) розглядається (принаймні мистецько освіченою елітою) як поганий. Три правила кічу:
- Кіч зображає прекрасний чи емоційно заряджений предмет;
- Зображуваний предмет можна миттєво та легко впізнати;
- Кіч не збагачує суттєво асоціації споживачів, пов'язані із зображеним предметом.
Англійський філософ Роджер Скрутон описував кіч: «Кіч — це фальшиве мистецтво, що виражає фальшиві емоції, чия мета — обманути споживача в думці, ніби він відчуває щось глибоке та серйозне». Американський арткритик Клемент Ґрінберґ писав, що кіч створює видимість культури, він підмінює досвід і почуття; кіч замінює ремісницькі вироби продуктами масового виробництва, знищуючи цим народну культуру, культивує перевагу враження від продукту над тим, що та як до цього враження спонукає. Його справжня мета — принести прибуток, кіч — це форма капіталу і він потребує величезних ринків збуту. Фактично кіч — це панівне мистецтво, найпопулярніша культура. Німецький філософ Теодор Адорно стверджував, що кіч є наслідком підпорядкування мистецтва індустріальним принципам. Але індустрія, що тиражує мистецькі речі, створює попит не лише на літературу, живопис, скульптуру, музику, а також і на публіцистику, політику, риторику тощо, які потім задовільняє за допомогою доступних прийомів, якими зображуються привабливі й зрозумілі для масового споживача теми.
Венесуельська дослідниця історії культури Селеста Олальяга описувала кіч як феномен, що супроводжується тугою за світом, зниклим унаслідок розвитку науки й техніки. Дослідниця виділяла «ностальгічний кіч», який безпечно нагадує про минуле, оминаючи травматичні події, та «меланхолічний», який заповнює почуття втрати. З огляду на це кіч тісно пов'язаний з туризмом, сувенірами. Це своєрідний «фетиш минулого». На цю ж рису звертав увагу український письменник та есеїст Володимир Єшкілєв, пишучи, що кічу притаманна ностальгія за фольклорною ясністю та світоглядна селянська опозиція містові як самодостатній системі. За його словами, в українській літературі ХХ ст. формування кічу тісно пов'язане з радянською індустріалізацією 1930–1960-х років. Українському літературному кічу притаманне дидактичне та ідеологічне забарвлення, яке у радянські часи мало соціально-класову, а після 1990 року — просвітницько-етноохоронну домінанти.
Кіч поза мистецтвом Редагувати
Кічем також називається наслідування престижних форм поведінки (мови, одягу, дозвілля) без заглиблення в їхню суть. Кічем можуть бути спрощені та вульгаризовані філософські, політичні, релігійні та мистецькі вчення, перетворені для масового сприйняття.
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Kulka, Tomas (2010-11). Kitsch and Art (англ.). Penn State Press. с. 2–12. ISBN 978-0-271-04664-8.
- Kulka, Tomas (2010-11). Kitsch and Art (англ.). Penn State Press. с. 19. ISBN 978-0-271-04664-8.
- Kulka, Tomáš. (1996). . University Park, Pa.: Pennsylvania State University Press. с. 39. ISBN 0-271-01556-X. OCLC 33047666. Архів оригіналу за 19 липня 2008. Процитовано 29 березня 2021.
- Kulka, Tomas (1988). KITSCH. The British Journal of Aesthetics (англ.) 28 (1). с. 18–27. ISSN 0007-0904. doi:10.1093/bjaesthetics/28.1.18. Процитовано 29 березня 2021.
- Higgins, Kathleen Marie (1998). . The Journal of Aesthetics and Art Criticism 56 (4). с. 410–412. ISSN 0021-8529. doi:10.2307/432137. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 29 березня 2021.
- . BBC News (en-GB). 12 грудня 2014. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 29 березня 2021.
- . Вперед (укр.). 30 грудня 2020. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 29 березня 2021.
- ↑ Бушанський., В. (2011). Кітч політичний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. К.: Парламентське видавництво. с. 332–333.
- Sturken, Marita (2007-11). Tourists of History: Memory, Kitsch, and Consumerism from Oklahoma City to Ground Zero (англ.). Duke University Press. ISBN 978-0-8223-4122-2.
- . www.ji.lviv.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2009. Процитовано 29 березня 2021.
Література Редагувати
- В. Бушанський. Кітч політичний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.332 ISBN 978-966-611-818-2
- Clement Greenberg, ‘Avant-Garde and Kitsch’, in Art and Culture: Critical Essays, Boston: Beacon Press, 1961, pp. 3-21.(англ.)
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кіч Кіч // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 419-420.
- Кітч // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 482.
- Клемент Ґрінберґ. Аванґард і кіч (1939) [ 28 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Володимир Єшкілєв. Кіч [ 15 листопада 2009 у Wayback Machine.]
- Вадим Скуратівський. Культура в тіні кітчу (2009) [ 19 березня 2015 у Wayback Machine.]
- Тетяна Чередниченко. До соціології кітчу (1978) [ 5 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Богдан Шумилович. Дещо про кіч… (2018) [ 31 грудня 2020 у Wayback Machine.]
- Арсен Гребенюк. Український кіч: неминучий чи необхідний? (2021)