Криза ІІІ століття, також Військова анархія або Імперська криза (235–284) — період римської історії, впродовж якого Римська імперія ледь не зазнала краху під спільним тиском численних громадянських війн, економічної та соціальної нестабільності, а також вторгнення на її територію зовнішніх ворогів.
| Династії римських імператорів | |
| Криза III століття | |
| Хронологія | |
| Солдатські імператори | 235–284 |
| Династія Гордіанів | 238–244 |
| Династія Валер'яна | 253–261 |
| Галльські імператори | 260–274 |
| Іллірійські імператори | 268–284 |
| Династія Кара | 282–285 |
| Британські імператори | 286–297 |
| Інші династії | |
| Попередники: Династія Северів | Наступники: Діоклетіан (Тетрархія) |
Криза розпочалась із вбивства останнього представника династії Северів, імператора Александра Севера, його власними військами в 235 році. Це започаткувало 50-річний період, протягом якого на титул імператора було щонайменше 26 претендентів. Здебільшого, вони були командувачами римського війська та приходили до влади з ініціативи своїх солдатів, тому сучасними істориками ці імператори називаються «солдатськими».
У 251 році в битві при Абриті було вбито тодішніх імператорів Деція та Гереннія Етруска, що стало першим випадком загибелі імператорів від рук зовнішнього ворога. А в 260 році в битві при Едесі персами було взято в полон імператора Валер'яна, який незабаром загинув у ньому.
До 268 року імперія фактично розпалася на три незалежні держави: Галльську імперію (Галлія, Британія та Іспанія), Пальмірське царство (Сирія Палестинська та Єгипет) і власне Римську імперію. Проте згодом імператор Авреліан впродовж кількох років возз'єднав імперію. Криза остаточно закінчилася приходом до влади Діоклетіана у 284 році та здійсненням ним низки реформ, зокрема запровадження Тетрархії («влади чотирьох»).
Криза III століття призвела до значних глибоких змін в інститутах імперії, суспільстві, економічному житті та релігії. Більшістю сучасних істориків цей період розглядається як момент переходу між історичними періодами класичної античності та пізньої античності.
Криза імперії Редагувати
З 235 почався період «імператорської чехарди». Бажанням вивести країну з кризи, а не насититися принадами імператорської влади відрізнялися Гай Децій (249–251), а також аристократ Публій Ліциній Валер'ян (253–260) і його син Галлієн (253–268). Однак під час їхнього правління активізувався місцевий сепаратизм, що привів до влади «династію іллірійців» (ці імператори не були родичами, але всі походили з військового стану Іллірії): Клавдій II Готський (268–270) поклав початок відродженню Імперії, передавши престол в руки Луція Доміції Авреліана (270–275). Авреліан відбив навалу германських племен, відновив римську адміністрацію в східних провінціях і підпорядкував Галльську імперію. Його влада мала абсолютний характер, що стало передумовою до подальшого оформлення імперського доміната.
Передумови Домінату Редагувати
Іллірійська династія продовжилася в правлінні Марка Аврелія Проба (276–282), який навів лад в Іллірії, Фракії і Малій Азії. Його наступник Гай Марк Аврелій Кар (282–283) розбив германців, після чого на трон зійшов іллірієць Діокл, відомий під ім'ям Діоклетіана, і ознаменував початок періоду домінату (284–476).
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- (англ.)