Іва́н Па́влович Кочеви́х (12 серпня 1927, село Любощ, тепер Орловська область, Російська Федерація — 23 червня 2003, місто Київ) — радянський державний та господарський діяч, організатор науки та виробництва.
| Кочевих Іван Павлович | |
|---|---|
| Кочевых Иван Павлович | |
| | |
| Народження | 12 серпня 1927 Любощ, Орловська область, РРФСР, СРСР |
| Смерть | 23 червня 2003 (75 років) Київ, Україна |
| Національність | росіянин |
| Країна | Росія |
| Освіта | Львівський політехнічний інститут |
| Партія | КПРС (з 1955) |
| Нагороди |
Генеральний директор Львівського виробничо-технічного об'єднання ім. В. І. Леніна (1969—1977), Заступник голови Ради міністрів УРСР (1977—1980). Герой Соціалістичної Праці (29.03.1976). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1970). Депутат Верховної Ради УРСР 9—10-го скликань (1975—1985). Делегат XXIV з'їзду КПРС. Учений. Письменник. Автор філософської концепції розвитку Всесвіту за принципом самоорганізації.
Біографія ред.
Народився в селянській родині. Батько — Павло Якович Кочевих. Мати — Ксенія Тихонівна (дівоче прізвище Сафонова).
Перед початком німецько-радянської війни закінчив 8 класів. Під час війни перебував в окупації, допомагав партизанам. У 1944—1947 роках навчався в Харківському авіаційному технікумі, після його закінчення був направлений до Львова.
На виробництві (1947—1977) ред.
З 1947 по 1958 рік працював майстром, технологом, начальником планово-диспетчерського бюро, начальником цеху, начальником виробництва на Львівському авіаремонтному заводі п/с 125, який за післявоєнне десятиріччя перетворився на флагмана приладо- та радіопромисловості в Радянській Україні та західному регіоні СРСР, де вироблялися вимірювальні прилади, телеметрична апаратура для ракетно-космічних систем. Член КПРС з 1955 року.
У 1958—1963 роках працював начальником оборонного відділу, головним інженером управління приладобудування, головним інженером управління радіоелектронної промисловості Львівської Ради народного господарства (раднаргоспу).
У 1960 році закінчив заочно Львівський політехнічний інститут.
З 1963 року — директор Львівського заводу п/с 125 (завод «Вимірювач»), а з 1969, після реорганізації підприємства у виробничо-технічного об'єднання ім. В. І. Леніна (сьогодні — «ЛОРТА»), по 1977 рік — його генеральний директор. У складі підприємства в той час були: головний завод, 10 філій, 2 науково-дослідних інститути, інститут підвищення кваліфікації, технікум. У цей період в об'єднанні було впроваджено комплексну систему управління якістю продукції, що дозволило сягнути 30 % показника щорічного зростання обсягів виробництва, забезпечити випуск виробів у єдиному експортному виконанні з маркою «Зроблено в СРСР» для зовнішніх та внутрішніх споживачів. Приділяв велику увагу добробуту працюючих, розвитку соціальної сфери у Львові та області. За цих часів силами об'єднання були збудовані піонерський табір «Сокіл» (сел. Брюховичі), база відпочинку (сел.. Родатичі), палац культури та стадіон «Сокіл» у Львові, комбінат харчування, дитячі садки, житлові будинки.
У 1970 році став Лауреатом Державної премії УРСР в галузі науки і техніки. Захистив дисертацію кандидата технічних наук в галузі стандартизації (1971). Отримав звання Героя Соціалістичної Праці (29.03.1976).
В Уряді УРСР (1977—1980) ред.
9 лютого 1977 р. був призначений заступником голови Ради Міністрів УРСР з питань науково-технічного прогресу. Розробив принципи управління науково-виробничим комплексом УРСР. Підготував пропозиції щодо забезпечення економічної самостійності адміністративно-територіальних одиниць республіки. Наполягав на реорганізації та підвищенні ролі Академії наук УРСР у рішенні актуальних завдань народного господарства. 5 березня 1980 року внаслідок розбіжностей з партійно-господарським керівництвом республіки був звільнений з посади «у зв'язку з переходом на іншу роботу».
На науковій роботі (після 1980) ред.
З 1980 року — директор Державного інституту по проектуванню заводів сільськогосподарського машинобудування Міністерства машинобудування для тваринництва і кормовиробництва СРСР у місті Києві. Продовжив наукову діяльність, викладав у Київському інституті народного господарства. Одержав звання професора. У роки «перестройки» подав цілу низку пропозицій до уряду CPCP з реформування економіки, науки та виробництва. Балотувався на 1-й з'їзд народних депутатів СРСР.
У 1990 р. вийшов на пенсію. Став академіком Української академії інформатики (1995). Видав понад 60 наукових робіт. В останній період життя зосередив увагу на розробці філософських проблем розвитку світобудови, суспільства, державотворення. Висунув гіпотезу про устрій Всесвіту на принципах самоорганізації та оприлюднив цю концепцію в роботі «Головний закон Всесвіту» (рос.: «Главный закон Вселенной») (1998). Його внесок у розвиток освіти та науки відзначено Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2002).
Родина ред.
Був одружений з 1947 р. на Валентині Олександрівні Кочевих (1926—2009) (дівоче прізвище Бондаренко), правнучці Петра Михайловича Акименка, харківського купця 2-ї гільдії, потомственого почесного громадянина.
Діти: Ігор, Олександр, Володимир. Онуки: Маріанна, Віталій, Олег, Вадим.
Відзнаки та нагороди ред.
Герой Соціалістичної Праці (29.03.1976), два ордени Леніна (29.03.1976), орден Трудового Червоного Прапора, орден «Знак Пошани», п'ять медалей СРСР, пам'ятна медаль Академії наук СРСР з нагоди першого у світі виходу людини у відкритий космос (1965), Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1970). Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР (11.08.1977), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2002).
Бібліографія ред.
- Кочевых И. П., Семенив О. М. Проблемы, поиски, решения. — Львів: Каменяр, 1973. — 100 с.
- Основы научного управления промышленным производством. — Львів: Вищ. шк., 1975.
- Автоматизация управления производственным объединением. — Львов: Вищ. шк., 1976.
- Кочевых И. П. Главный закон Вселенной. — К.: Школяр, 1998. — 80 с.
Інші ресурси Інтернет ред.
- Иван Павлович Кочевых из деревни Любощь [ 21 листопада 2008 у Wayback Machine.]
- Журнал памяти и наследия И. П. Кочевых. Блог в LiveJournal [ 10 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- А.Голуб. Львів пострадянський: здобутки і прорахунки[недоступне посилання з липня 2019]
- Державні премії України в галузі науки і техніки[недоступне посилання з квітня 2019]
Література ред.
- Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання — 1975 р.