Кора-кора

Кора-кора або коракора (індонез. Kora-kora) — традиційні великі каное з аутригером з Молуккських островів (Островів прянощів) в Індонезії. Використовувались місцевими мешканцями для торгівлі та перевезення пасажирів, а також для організації морських рейдів з метою грабунку чи захоплення рабів. На островах Малайського архіпелагу напади на віддалені острови з метою захоплення рабів були почесним способом заробляти на життя, і кора-кора була необхідним засобом як для організації таких нападів, так і для захисту від них.

Голландська кора-кора з вітрилом танджа

Кора-кора особливо великих розмірів називались іспанцями джуангас (ісп. joangas) або хуангас (ісп. juangas)..

Етимологія

Кора-кора короля о.Тернате (Молуккські о-ви) поруч з флейтами голландської ОІК

Походження назви невідоме, але деякі дослідники припускають, що воно могло бути похідним від арабського терміну qurqur (араб. قُرقور‎, множ. qaraqir), що означає «велике торгове судно». В свій час від цього арабського слова пішла назва португальських і іспанських великих кораблів — карака.

Також не виключено, що походження назви могло бути місцевим, а значення його було втрачене з часом. На користь такої гіпотези каже існування схожих назв суден у австронезійських народів, які не контактували з арабськими торговцями, як-от іватанський каракухан, малайський колек, ачинський kolay, kolekole з островів Банда, kora на о.Моту (Вануату) і коркор мікронезійців. Таким чином, більш імовірно, що це справжнє малайсько-полінезійське слово, а не запозичене слово.

Ця назва також може походити від іспанської або португальської караки, але в найдавніших португальських та іспанських звітах з Молуккських островів згадується про каракора, коракора, каркоа але ніколи не про караку. Де Морга стверджує, що цю назву вживають тагали з островів Міндоро, Маріндуке та Лусон на Філіппінах, а також те, що це справжнє малайсько-полінезійське слово, оскільки невеликий рибальський човен на Малайському півострові називають «колек», на о.Амбон — «колеколе», на о.Мота (Вануату) — «кора», на о.Сан-Крістобаль (Британські Соломонові острови) — «ora».

Опис

Флот човнів кора-кора з Тернате і Тідоре прямує до Амбона. (1817 р.)

Корпус типової кора-кора був приблизно десять метрів завдовжки, вузьким, відкритим і важив близько чотирьох тонн. Він мав пару бамбукових аутригерів, винесених приблизно на відстань 1,5 метра з кожного боку, які кріпились до бамбукової платформи, що простягалася на всю довжину судна. По краях цієї платформи розміщувалось приблизно по 20 веслувальників з кожної сторони, тоді як посередині човна залишався зручний прохід від носа до корми. В середній частині човна розміщувалась вкрита листям хижка, в якій зберігався багаж і могли сховатись пасажири. Осадка човна була дуже низькою, планшир був не вище, ніж 30-40 см над водою, тож судно не можна було надто перевантажувати або кренити.

Для плавання під вітрилом на човні встановлювалась зйомна щогла і використовувалось зшите з циновок косе вітрило типу танджа, характерне для цього регіону. Судно мало двоє пласких кермових весел з кожного боку, якими управляли двоє кермувальників.

Віддавна кермувальники та веслувальники цих традиційних молуккських гребних човнів для синхронізації своєї роботи користувались вигуком «Мена — Мурія». Це буквально означає «попереду — позаду», але це також можна перекласти як «я йду — ми слідуємо» або літературно «один за всіх — всі за одного».

Використання

Флот кора-кора острова Амбон в бойовому порядку

Цей човен використовувався на Островах прянощів як для торгівлі, так і для ведення війни. Його використання підтверджено, як мінімум, з часів появи на островах португальців (початок XVI ст) і протягом часів урядування на островах голландської Ост-Індської компанії в XVII ст. В XVII столітті великі кора-кора використовувались як військові кораблі тубільцями Молуккських островів під час війни з голландцями на островах Банда .

Деякі з великих кора-кора могли мати понад 100 веслувальників, і при використанні їх у військових діях, наприклад під час так званих хонгітохт (військові експедиції, що робились на замовлення голландської Ост-Індської компанії протягом XVII століття), саме тільки наближення величезної кора-кора вселяло острах в мешканців прибережних поселень.

Великі і гарно прикрашені кора-кора також часто використовувались з представницькою метою, причому як місцевими жителями, так і представниками голландської Ост-Індійської компанії.

За словами Роберта Дік-Ріда, кожен ватажок в регіоні Молуккських островів мав мати власний корабель, а статус правителя залежав значною мірою від кількості рабів, яких він зміг захопити на далеких островах. Кораблі окремих правителів мали по 300 веслувальників, а на верхніх бойових платформах, які називались балай розміщувались воїни, озброєні списами, луками, духовими трубками та мечами. Судно мало високі стовпи на кормі та на носі, які прикрашались стрічками. В минулому ці стовпи прикрашались головами переможених ворогів.

Галерея

Див. також

• Танджа
• Зшите судно
• Боробудурський корабель
• Молуккські острови

Примітки

1. Horridge (1982). p. 36.
2. Horridge (1982). p. 37 and 70.
3. Instituut voor Nederlandse Geschiedenis — VOC-Glossarium bezocht 5 juli 2008
4. Haddon, A. C. (January 1920). The Outriggers of Indonesian Canoes.. The Journal of the Royal Anthropological Institute of Great Britain and Ireland 50: 69–134. JSTOR 2843375. doi:10.2307/2843375. 
5. Charles P.G. Scott (1896). . Journal of the American Oriental Society 17: 93–144. Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 25 грудня 2020. 
6. Raymond Arveiller (1999). У Max Pfister. Addenda au FEW XIX (Orientalia). Beihefte zur Zeitschrift für romanische Philologie. Volume 298. Max Niemeyer. с. 174. ISBN 9783110927719. 
7. Folkard, H. C. (1901). The Sailing Boat 5th edition. London: Edward Stanford. 
8. . Архів оригіналу за 8 червня 2008. Процитовано 25 грудня 2020. 
9. . Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 25 грудня 2020. 
10. Dick-Read, Robert (2008). Penjelajah Bahari: pengaruh peradaban Nusantara di Afrika. PT Mizan Publika. p. 67.
11. Clive Moore, New Guinea: Crossing Boundaries and History, University of Hawai'i Press, Honolulu, pp. 97-98

Джерела

• Haryadi, Rohmat (13 November 2017). Padewakang the Spice Ship of Nusantara. Gatra. Retrieved 20 June 2018.
• Hourani, George Fadlo (1951). Arab Seafaring in the Indian Ocean in Ancient and Early Medieval Times. New Jersey: Princeton University Press.
• Johnstone, Paul (1980). The Seacraft of Prehistory. Cambridge: Harvard University Press. ISBN 978-0674795952.
• Liebner, Horst (November 1992). Remarks on the terminology of boatbuilding and seamanship in some languages of Southern Sulawesi [ 20 січня 2022 у Wayback Machine.]. Indonesia Circle. School of Oriental & African Studies. Newsletter. 21
• Mahdi, Waruno (1999). The Dispersal of Austronesian boat forms in the Indian Ocean. In Blench, Roger; Spriggs, Matthew (eds.). Archaeology and Language III: Artefacts languages, and texts. One World Archaeology. 34. Routledge. ISBN 0415100542.
• Pearce, Charles E.M., Pearce F. M. (2010) Oceanic Migration: Paths, Sequence, Timing and Range of Prehistoric Migration in the Pacific and Indian Oceans. Springer Science & Business Media, 17 juny 2010 –. ISBN 978-90-481-3826-5.
• Reid, Anthony (2000). Charting the Course of Early Modern Southeast Asia. Silkworm Books. ISBN 9747551063.
• Shaffer, Lynda Norene (1996). Maritime Southeast Asia to 1500. M.E. Sharpe.
• Smyth, H. Warington (May 16, 1902). Boats and Boat Building in the Malay Peninsula. Journal of the Society of Arts. 50 — via JSTOR.
• Wan Chen (1993) Strange Things of the South, from Robert Temple Manguin, Pierre-Yves (1993). Trading Ships of the South China Sea. Shipbuilding Techniques and Their Role in the History of the Development of Asian Trade Networks. Journal of the Economic and Social History of the Orient.