Коксохімі́чна промисло́вість (рос. коксохимическая промышленность, англ. by-product coke industry, нім. Kokereiindustrie f) — галузь важкої промисловості, на підприємствах якої здійснюється хімічна переробка методом (коксування).
Коксохімічна промисловість |
Загальний опис
Коксування кам'яного вугілля проводять у коксових печах, коксування важких продуктів переробки нафти — у металічних кубах або спеціальних печах. У результаті (коксування) паливо розкладається з утворенням летких продуктів і твердого залишку — коксу. З летких продуктів (коксового газу) одержують кам'яновугільну смолу, аміак, (бензол), (сірководень), (крезол), (фенол), (нафталін), (стирол), (ксилол), (толуол) та ін. Але основний продукт коксування — кокс, який використовується як відновник і паливо в металургійній промисловості.
Продукцію (коксохімії) за глибиною переробки можна розділити на групи:
- (кокс);
- продукти, що безпосередньо вловлюються з (коксового газу) ((кам'яновугільна смола), (бензол), аміак, (сірководень) і ін.);
- продукти первинної переробки смоли і бензолу;
- продукти вторинної переробки смоли і бензолу.
Історія
Першу плавку чавуну цілком на коксі вперше було проведено у Великій Британії на початку XVIII століття.
У Російській імперії промислове виробництво коксу почалось у Донбасі у 80-х рр. XIX століття. Коксохімічна промисловість імперії була відсталою галуззю (1913 — 4,4 млн т коксу).
За роки Радянської влади в СРСР створено технічно досконалу коксохімічну промисловість. Збудовано нові коксохімічні заводи, які увійшли до складу металургійних комбінатів у Магнітогорську, Кузнецьку, Нижньому Тагілі, Орську, Руставі. Значно розширено сировинну базу коксохімічної промисловості.
У 1978 за виробництвом коксу СРСР посідав 1-ше місце в світі.
Великого розвитку набула коксохімічна промисловість в Україні. За роки довоєнних п'ятирічок докорінно реконструйовано діючі й збудовано нові коксохімічні заводи — Дніпропетровський, Дніпродзержинський, Ждановський, Горлівський, Комунарський, Макіївський, Запорізький, Криворізький, Єнакіївський, Рутченківський. У 1940 в УРСР було вироблено 15,7 млн т коксу. Високими темпами коксохімічна промисловість республіки розвивалася в післявоєнні роки. В 1979 в Україні у складі виробничого об'єднання «Укркокс» Міністерства чорної металургії УРСР діяло 15 коксохімічних заводів. Найбільші з них: Авдіївський коксохімічний завод імені 50-річчя СРСР, Криворізький коксохімічний завод імені Д. С. Коротченка, Комунарський завод і Ясинівський коксохімічний завод.
В УРСР виробництво коксу 1979 зросло з 1960 року в 1,4 рази. Поліпшилась якість коксу, організовано виробництво нових хімічних продуктів коксування. Підприємства коксохімічної промисловості країни оснащено потужними високопродуктивними динасовими батареями з високим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів, повним уловлюванням газу й хімічних продуктів їх скооперовано з підприємствами чорної металургії, вугільної та хімічної промисловості, що забезпечує раціональне використання коксового газу.
В коксохімічній промисловості значно зросла концентрація виробництва. Якщо 1960 в УРСР середня потужність одного заводу становила 2,0 млн т коксу на рік, то 1979 вона досягла 2,8 млн т.
Основними напрямами подальшого розвитку коксохімічної промисловості є оновлення парку коксових батарей за рахунок будівництва потужних нових і реконструкції ряду діючих; комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів; впровадження дистанційного та програмного керування коксовими машинами; розширення вугільної сировинної бази; інтенсифікація існуючих і впровадження нових процесів коксування; здійснення заходів щодо охорони водного й повітряного басейнів від забруднення.
Проблемами розвитку коксохімічної промисловості в Україні займаються Український науково-дослідний вуглехімічний інститут, проектний інститут «Діпрококс» у Харкові та ін.
Перевезення коксу, горючих сланців, торфу і деревного вугілля
- Кокс — продукт переробки кам'яного вугілля деяких видів. Кам'яновугільний кокс в залежності від розміру шматків ділиться на великий, горішок і дрібниця. Горішок використовується в хімічному виробництві для отримання газу в газогенераторах, коксовий дріб'язок застосовується для опалення парових котлів, для виготовлення брикетів, а також для агломерації руд. Чтоби запобігти змерзання, коксову дрібниця зневоднюють пли проморожують. Коксову дрібниця, що має вологість більше 7 %, зневоднюють, просушуючи гарячим повітрям, гарячими газами в спеціальних установках або витримуючи в відвалах. На морських судах кокс перевозять так само, як і вугілля. При цьому необхідно враховувати, що кокс має велику здатність поглинати вологу і збільшувати через це свою масу (до 20 %). Залізницею кокс вагонах-хоперах, в напіввагонах.
- Горючі сланці являють собою породу, що містить мергель і просочену органічними речовинами. Мораль, в свою чергу, складається з механічної суміші вапняку і глини.
Характерною ознакою сланців є їх шаруватість і властивість розколюватися на плоскі шматки — шари, звідки вони і отримали свою назву. Колір сланців від світло-сірого до чорного, вологість 9-18 %, зольність 40-60 %, насипна маса від 720 до 950 кг / м3. Сланці не використовуються в якості палива через високий вміст золи. Однак зола горючих сланців є цінна сировина для отримання портландцементу. Горючі сланці є також сировиною для промислової переробки і отримання горючого газу, бензину та ін.
- Торф — матеріал органічного походження, що утворюється шляхом повільного розкладання залишків рослин, згниває в болотах в присутності невеликої кількості води при малому доступі повітря. У природному стані вологість торфу 85-90 %, а штучної підсушила доводиться до 15 %. Торф перевозять залізницею в спеціальних торф'яних вагонах, в напіввагонах, на обрешеченное платформах і та спеціальних контейнерах. Насипна маса торфу 500 кг / м3, брикетів — 850 кг / м3.
- Деревне вугілля — це продукт неповного розкладання деревини при сухій перегонці дерева під впливом високої температури без доступу повітря. Деревне вугілля гигроскопичен, свежевижженний вугілля містить 3-5 % вологи. Висока пористість вугілля надає йому сорбционную здатність по-відношенню до газів. Деревне вугілля застосовують у виробництві фарб, пороху "для очищення і знебарвлення рідин (спирту, сиропів). Зберігають деревне вугілля в сухих закритих складах навалом в штабелях. Щоб уберегти вугілля від роздрібненні, висота штабеля не повинна перевищувати 4-4,5 м. При тривалому храпении вугілля подрібнюється і перетворюється в пил. Вугілля-сирець допускається зберігати під навісом. При зберіганні і перевезеннях вугілля захищають від атмосферних опадів. Насипна маса деревного вугілля становить 200 кг / м3.
Див. також
- (Продукти коксування)
- (Коксування вугілля)
- (Напівкоксування)
- (Шихта)
- (Коксова піч)
- (Вугільна шихта для коксування)
- (Коксохімічна промисловість України)
Література
- Коксохімічна промисловість [ 1 травня 2017 у Wayback Machine.] // (УРЕ)
- (В. І. Саранчук), (М. О. Ільяшов), В. В. Ошовський, (В. С. Білецький). Основи хімії і фізики горючих копалин. — Донецьк: (Східний видавничий дім), 2008. — с. 600.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. (В. С. Білецького). — Д. : (Донбас), 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — .
- Збиковський Є. І. Ресурсозберігаюча технологія комплексної енерго-хіміко-технологічної переробки вугілля в умовах коксохімічного виробництва. Покровськ: ДВНЗ «ДонНТУ», 2019. 271 с.
- Коксохімічне виробництво/ Фізичні та хімічні основи галузевого виробництва: Навчальний посібник. / Смирнов В.О., Білецький В.С. – «Новий Світ-2000», ФОП Піча С.В., 2022. – 148 с. [ 12 лютого 2022 у Wayback Machine.]
Це незавершена стаття з промисловості. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет