Когорта

Кого́рта (лат. cohors, множина cohortes) була стандартною тактичною військовою частиною римського легіону, хоча стандарт змінювався за часом і ситуацією, і складалася з 480 солдатів. Вона вважається еквівалентом сучасного військового батальйону. Когорта замінила маніпулу після реформ, приписуваних Гаю Марію в 107 році до н. е. Незабаром після військових реформ Марія кожен легіон формувався з 10 когорт. Когорти називалися: «перша когорта», «друга когорта» тощо. Перша когорта складалася із найдосвідченіших легіонерів, і відповідно легіонери у десятій когорті були найменш досвідчені. До середини III століття н. е. римський легіон складався із 10 когорт (близько 5000 чоловік).

Легіонерська когорта

Спочатку когорта складалася з шести центурій, кожною командував центуріон, якому допомагали молодші офіцери. У різні часи до реформ, центурія могла мати 100 чоловік. У когорті не було постійного командира; передбачалося, що в бою командував усією когортою, найстарший із шести, центуріон. За старшинством шість центуріонів отримали звання: hastatus posterior, hastatus prior, princeps posterior, princeps prior, pilus posterior and pilus prior. Перший центуріон першої когорти називався primus pilus (1-й центуріон тріаріїв).

Під час реформ у І столітті н. е. офіційно було закладено командну структуру та склад легіонів у формі, яка протримається протягом столітть. Стандартні центурії складалися з 80 чоловіків у кожній. Першу когорту складали п'ять подвійних центурій (160 чоловіків). Центуріон першої центурії автоматично ставав найголовнішим у легіоні і був відомий як primus pilus. Primus pilus міг бути підвищеним до praefectus castrorum (3ій старшина легіону). Praefectus castrorum відповідав за щоденне життя легіону (догляд за технікою, будівельними роботами, тощо.).

Ці ранги дотримувалися порядку старшинства за існування маніпулятивних легіонів, де наймолодші і найменш досвідчені одиниці іменувалися гастатами, наступні принцѝпи, і найстарші і найдосвідченіші тріарії (pilus був рідкісною альтернативною назвою для triarius (мнж. triarii)).

Реформований легіон налічував близько 5000 чоловік, включаючи офіцерів, інженерів і, як правило, невелику частину кінноти (equites legionis);

Види когорти

• Cohors alaria: союзний або запасний підрозділ
• Cohors quinquagenaria : запасна (500 військових одиниць)
• Cohors milliaria: запасний підрозділ (1000 військових одиниць)
• Cohors classica : запасний підрозділ, спочатку сформований з моряків та морських піхотинців
• Cohors equitata (LA): підрозділ запасної піхоти із приєднаною кіннотою
• Cohors peditata (LA): піхота
• Cohors sagittaria: запасний підрозділ піхоти з лучників
• Cohors speculatorum (LA): підрозділ охорони Марка Антонія — складався із розвідників
• Cohors torquata (LA): запасний підрозділ з torques (військове оздоблення)
• Cohors tumultuaria (від tumultus, «хаос»): нерегулярний запасний підрозділ

Інші римські когорти

Деякі корпуси в Римі складалися з однієї або декількох когорт, хоч жодна не була частиною легіону:

• Дев'ята cohortes praetoriae, сумнозвісна преторіанська гвардія, ніколи не була частиною легіону. Термін вперше був використаний для позначення охоронця для полководця за часів Республіки; пізніше, підрозділ імператорських гвардійців (тимчасово названих — cohors palatina (імперська когорта), 300 р. н. е., за тетрархією Діоклетіана).
  • Cohors togata — це підрозділ преторіанської варти в цивільному вбранні, який виконував обов'язки в межах померія (священний центр столиці, де всі збройні сили були заборонені).
• Cohortes urbanae — «міська когорта»: військова поліція, яка патрулює в столиці.
• Cohortes vigilum — «сторожі»: підрозділ поліції, який також був пожежною командою у столиці.
• Cohors Germanorum (LA): підрозділ Germani custodes corporis (імперські охоронці, завербовані в Німеччині).

Крім того, латинське слово cohors використовувалося для опису досить великої «компанії» людей (Наприклад, cohors amicorum — когорта друзів).

Див. також

• Ауксилії

Список літератури

1. . Архів оригіналу за 27 Січня 2020. Процитовано 6 Травня 2020. 
2. «Hence adj. Pălātīnus -a -um Palatine; Apollo, whose temple was on the Palatine, Hor.; also relating to the imperial palace, imperial: Ov.»—Simpson, D. P. (1968). Cassell's Latin Dictionary (вид. 5th). New York: Macmillan General Reference. с. 420. ISBN 0-02-522570-7.