Миха́йло Володи́мирович Коваль (нар. 26 лютого 1956, Ізяслав, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР) — український військовик, генерал-полковник, доктор військових наук. Виконував обов'язки міністра оборони України (25.3.2014 — 3.7.2014). Перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (17.02.2015 — 27.7.2021), Начальник Національного університету оборони України.
| Михайло Володимирович Коваль | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Генерал-полковник | ||||||
| Загальна інформація | ||||||
| Народження | 26 лютого 1956 (67 років) Ізяслав, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР | |||||
| Alma Mater | Національний університет оборони України і Військова академія імені М. В. Фрунзе | |||||
| Військова служба | ||||||
| Роки служби | 1979 — дотепер | |||||
| Приналежність | СРСР → Україна | |||||
| Вид ЗС | Збройні сили | |||||
| Рід військ | ДПС України | |||||
| Війни / битви | Вторгнення Росії в Україну Конфлікт щодо острова Тузла | |||||
| Командування | ||||||
| ||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||
| Нагороди України: Нагороди СРСР та інших держав: | ||||||
| Коваль Михайло Володимирович у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
У 1979 році закінчив Кам'янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище.
У 1979—1983 роках — командир взводу, а згодом командир роти окремого інженерно-саперного батальйону повітрянодесантної дивізії.
У 1983—1984 роках — начальник навчального центру повітрянодесантної дивізії.
У 1984—1987 роках — заступник командира батальйону, командир батальйону парашутно-десантного полку повітрянодесантної дивізії.
У 1987—1990 роках — слухач командного факультету у Військовій академії ім. Фрунзе.
У 1990—1995 роках — заступник командира окремої повітрянодесантної бригади, а згодом заступник начальника й начальник навчального центру підготовки молодших спеціалістів повітрянодесантних бригад.
У 1995—1997 роках — слухач факультету підготовки спеціалістів оперативно-стратегічного рівня Академії Збройних Сил України.
У 1997—1999 роках — начальник штабу та командир 30-ї танкової дивізії 8-го армійського корпусу.
З 20 серпня 1999 року — генерал-майор.
У 1999—2001 роках — начальник штабу — перший заступник командувача 13 армійського корпусу.
У 2001—2002 роках — начальник штабу — перший заступник начальника Головного управління внутрішніх військ МВС України.
У 2002—2003 роках — перший заступник Голови Держкомітету у справах охорони державного кордону України — Командувача Прикордонних військ України.
З 22 серпня 2002 року — генерал-лейтенант.
У 2003—2011 роках — перший заступник Голови Державної прикордонної служби України — директор Департаменту по роботі з особовим складом.
З 21 серпня 2007 року — генерал-полковник.
У 2011—2014 роках — директор Департаменту персоналу Адміністрації Державної прикордонної служби України.
5 березня 2014 року, під час вторгнення на суверенну територію України «невідомих формувань в російській уніформі» був викрадений біля військової частини під Ялтою — за свідченнями очевидця: «російські байкери зупинили авто, порізали шини та забрали прикордонника». В ході оперативного розслідування того ж дня вдалося встановити його місце перебування, після успішних переговорів звільнений.
З 25 березня 2014 року по 3 липня 2014 року — виконувач обов'язків Міністра оборони України.
З 2 квітня по 5 липня 2014 року — член Ради національної безпеки та оборони України.
Був призначений Головою міжвідомчої робочої групи з підготовки пропозицій щодо зміцнення обороноздатності держави.
З 3 липня 2014 року — заступник Секретаря Ради національної безпеки та оборони України, а з 17 лютого 2015 року по 27 липня 2021 року — перший заступник Секретаря РНБО.
З 2 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року — у розпорядженні Міністра оборони України.
З 24 лютого 2022 року по 15 серпня 2022 року — начальник штабу — заступник начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
З 16 серпня 2022 року — начальник Національного університету оборони України.
Державні нагороди Редагувати
- Медаль «За військову службу Україні» (23 листопада 1998) — за зразкове виконання військового обов'язку, досягнення високих показників у бойовій і професійній підготовці.
- Медаль «Захиснику Вітчизни». (14 жовтня 1999).
- Орден «За заслуги» III ст. (20 грудня 2003) — за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності і безпеки України, мужність і високий професіоналізм, проявлені при виконанні службових обов'язків.
- Орден «За заслуги» II ст. (23 серпня 2011) — за вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету, забезпечення конституційних прав і свобод громадян, зміцнення економічної безпеки держави, сумлінне і бездоганне служіння Українському народові та з нагоди 20-ї річниці незалежності України.
- Орден «За заслуги» I ст. (4 грудня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України.
- Орден Богдана Хмельницького III ст. (2 грудня 2016) — за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час виконання військового обов'язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України.
- Орден Богдана Хмельницького II ст. (17 березня 2023) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку.
- нагороджений відзнаками Міністерства оборони України «Доблесть і честь» (2001), «Ветеран військової служби», нагрудним знаком «За заслуги перед ЗС України» (2011), почесним нагрудним знаком «Слава і честь» (2020), медалями «10 років Збройним Силам України» (2001), «За зміцнення обороноздатності» (2021), «Золотий тризуб» (2023).
- нагороди колишнього СРСР: медаль «За бездоганну службу» ІІІ ст. (1986), Медаль «За бойові заслуги» (1986), «За відмінність у військовій службі» І ст. (1987), «70 років ЗС СРСР» (1988), «За бездоганну службу» ІІ ст. (1991), Орден Червоної Зірки (1991), Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ст. (1991).
Примітки Редагувати
- Про призначення М. Коваля Першим заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України [ 17 Жовтня 2017 у Wayback Machine.]
Указ Президента України № 321/2021 від 27 липня 2021 року «Про звільнення М.Коваля з посади Першого заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України» [ 27 Липня 2021 у Wayback Machine.] - . Архів оригіналу за 8 Листопада 2018. Процитовано 25 Березня 2014.
- . Архів оригіналу за 25 Лютого 2022. Процитовано 25 Березня 2014.
- . Архів оригіналу за 25 Квітня 2014. Процитовано 25 Березня 2014.
- . Архів оригіналу за 17 Грудня 2018. Процитовано 5 Липня 2014.
- . Архів оригіналу за 4 Жовтня 2017. Процитовано 8 Листопада 2016.
- Указ Президента України від 20 грудня 2019 року № 922/2019 «Про призначення М.Коваля головою міжвідомчої робочої групи з підготовки пропозицій щодо зміцнення обороноздатності держави»
- . Архів оригіналу за 12 Травня 2019. Процитовано 16 Листопада 2016.
- . Архів оригіналу за 30 Листопада 2018. Процитовано 25 Березня 2014.
- ↑ . Архів оригіналу за 24 Квітня 2014. Процитовано 24 Квітня 2014.
- . Архів оригіналу за 9 Липня 2014. Процитовано 25 Березня 2014.
- . Архів оригіналу за 30 Вересня 2018. Процитовано 25 Березня 2014.
- Указ Президента України від 4 грудня 2014 року № 915/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
- Указ Президента України від 2 грудня 2016 року № 538/2016 «Про відзначення державними нагородами України»
- Указ Президента України від 17 березня 2023 року № 162/2023 «Про відзначення державними нагородами України»
Посилання Редагувати
- Невідомі викрали генерал-полковника в Криму [ 6 Березня 2014 у Wayback Machine.]
| Попередник: | ТВО Міністра оборони України 25 березня 2014 — 3 липня 2014 | Наступник: |
| Тенюх Ігор Йосипович 27 лютого 2014 — 25 березня 2014 | Гелетей Валерій Вікторович 3 липня 2014 — 14 жовтня 2014 |