| Ця стаття не містить посилань на джерела. (грудень 2010) |
Квієти́зм (від лат. quies — «спокій») — релігійна течія в католицизмі. Виникла у XVII ст. Представники квієтизму культивують містично-споглядальний погляд на навколишній світ та певну моральну індиферентність.
В переносному сенсі «квієтизм» — пасивна поведінка; апатична покірність божественній волі.
Історія Редагувати
Основоположник — іспанський теолог Мігель де Молінос (бл. 1628—1696), який виступив з проповіддю містичного вчення, згідно з яким єднання з Богом можливе як апофеоз безтурботності, що виявляється в відчуженості душі, що пройшла через «акт самозречення» від усіх суєт, включаючи і заклопотаність власним порятунком (пор. з вимогою "незацікавленої любові "до Бога, акцентованою в суфізмі). Доброчесність і конфесійна віра оголошуються «зовнішніми», а тому не мають стосунку до святості, яка розуміється як досягнутий стан спокою, основою якого є безмежна довіра до Месії і повне делегування Христу відповідальності за свою долю. Розвиваючи традиційні для містики ідеї (осягнення Абсолюту на шляхах любові і безпосереднє єднання з ним в акті одкровення), К. відрізняється граничною логічною послідовністю, доводячи характерну для класичної містики презумпцію відчуженості душі до нормативної повної байдужості — аж до індиферентного відношення до добра і зла. Згідно концепції К., людина, яка досягла досконалості " на вершині самозречення "не підлягає оцінці в контексті етичних дихотомій (типу дихотомії чесноти і гріха), бо всі його вчинки і думки належать і сходять до Бога, на користь якого він відрікся від своєї волі. К. був засуджений ортодоксальним католицизмом (особливо єзуїтами): Молінос був змушений відректися від своїх поглядів і заточений (1685), а його ідеї по 68 пунктам засуджені спеціальною папською буллою Інокентія XI «Coelestis Pastor» (1687) як єресь.
Вплив Редагувати
Книга Моліноса «Духовний путівник» (1675) до початку 18 ст. була перевидана понад 20 разів різними мовами. Квієтизм знайшов своїх полум'яних послідовників як у Західній Європі (Франсуа де Саліньяк де ла Мот Фенелон (1651–1715), архієпископ Камбрейський, який впав в опалу за квієтистські погляди; Ж. М. Гюйон (1648–1717), ув'язнена в Бастилію за проповідь квієтизму і, зокрема, за виведення про рівність добра і зла як різних проявів Божественної волі, П. М. Петруччі, Ф. Лакомб та ін., включаючи представників офіційних церковних кіл: А. Х. Франк, Д. Арнольд), так і Росії (поширення на початку 19 ст. обер-прокурором Синоду князем Голіциним російських перекладів класичних текстів квієтизму , мали ходіння аж до офіційного вилучення в середині 1840-х). У контексті динамізму культури Заходу (17 ст. — Зоря Нового часу) квієтизм виступив аксіологічною альтернативою основоположним цінностям активізму (католицькій концепції «добрих справ»); задавши поведінкову і життєву парадигму спокою, що є максимальним вираженням загальної тенденції західної містики до споглядальної зосередженості (порівняно з культивованою в східній містиці, що розвивається в контексті традиційно-консервативної стабільної культури, нормативно екстатичної практики як альтернативи типовим поведінковим парадигмам: танці дервішів в ісламі, граничний ритм раннєсуфійскіх танців та інші). Висловлюючи шукану для європейської традиції цінність спокою (аксіологічний горизонт культури в контексті пріоритетів активізму), квієтизм , будучи офіційно засуджений католицизмом, знову заявив про себе в рамках протестантизму, надавши значний вплив на лютеранський пієтизм 18 ст., і в рамках філософської традиції, надавши вплив на аксіологічну будову ряду концепцій, починаючи з Шопенгауера.
Примітки Редагувати
Література Редагувати
- Квієтизм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Посилання Редагувати
- Квієтизм // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Квієтизм [ 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 619-620. — 1000 екз.