Ка́торжні робо́ти у Радя́нському Сою́зі як спеціальна міра покарання існували одинадцять років. Вони були введені Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. «Про заходи покарання для німецько-фашистських злочинців, винних у вбивствах і катуваннях радянського цивільного населення та полонених червоноармійців, для шпигунів і зрадників Батьківщини з числа радянських громадян і для їх пособників». Указ мав гриф «не для друку». У статті 2 Указу наголошувалося, що «пособники з місцевого населення, викриті у сприянні злочинцям у вчиненні розправ і насильства над цивільним населенням і полоненими червоноармійцями, караються засланням у каторжні роботи на термін від 15 до 20 років».
Для утримання засуджених до каторжних робіт створювалися спеціальні табірні відділки при окремих виправно-трудових таборах (ВТТ). Так при Воркутинському, Норильскому та Північно-Східному (Севвостлаг — підрозділ сумно відомого Дальстроя) ВТТ створюються спеціальні табірні відділки із загальним лімітом наповнення 30 тис. осіб. Окрім цього, у складі Карагандинського ВТТ (Карлаг) було організовано каторжний відділок для непрацездатних інвалідів і тяжкохворих каторжників. Жінки, засуджені до каторжних робіт і здатні до фізичної праці, направлялися у Севвостлаг.
Джерела ред.
| Ця стаття не містить посилань на джерела. (січень 2017) |
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка, скористайтеся підказкою та розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |