? Канюк неоарктичний | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
| Buteo jamaicensis Gmelin, 1788 | ||||||||||||
Ареал виду Гніздування Осіле поживання Зимування | ||||||||||||
Посилання | ||||||||||||
|
Канюк неоарктичний (Buteo jamaicensis) — вид хижих птахів роду Канюк. Найбільш поширений канюк Північної Америки, від заходу Аляски і півночі Канади і аж до Панами та Карибів. Живиться переважно гризунами, вислідковуючи їх з окремих сухих дерев, електричних стовпів та інших високих присад.
Опис Редагувати
Неоарктичний канюк за розміром близький до канюка прерієвого, але дещо довший і з трохи меншим розмахом крил. Вага в середньому від 700 г до 1,6 кг, самки на чверть важчі від самців. Довжина тіла становить близько 45-65 см, розмах крил 110—145 см. Дорослі особини переважно темно-буро-рябі зверху і з охристо-рудим хвостом. Забарвлення нижньої частини світло-рябе, часом майже біле, бурі плямки більше сконцентровані на животі, хвіст візуально дещо темніший. Забарвлення молодих особини більш мінливе, хвіст зверху не такий рудий, в тон загального забарвлення, часто темніший, ніж у дорослих особин. В польоті кінці пер крил та плечі темніші, хвіст віялом. Статевого диморфізму за забарвленням немає, самці і самиці забарвлені подібно. У цього хижака потужний загнутий донизу дзьоб та міцні кігті.
Поширення Редагувати
Неоарктичний канюк зареєстрований у всіх 50 штатах США та 12 провінціях/територіях Канади, а також у Мексиці, на Багамах та на Кубі. Птахи з північніших районів зазвичай мігрують на південь, рятуючись від сильних морозів.
Антропогенний фактор справив вирішальний вплив на розселення неоарктичного канюка. Вирубування лісів створило відкриті місця, необхідні для полювання, а насадження дерев у степових районах дало можливості для гніздування, подібно як і стовпи електропередач та інші високі палі, які ідеально допомагають канюку в його тактиці полювання з високих присад.
Ворона американська атакує канюка, який схопив пташеня
Особливості біології Редагувати
Птахи більше полюбляють відкриті місцевості на межею з лісом чи окремими деревами, на яких вони гніздяться. У гніздо на висоті до 25 м самиця відкладає 1-4 білуватих яєць, які висиджує 27-33 дні. Молодь вилітає з гнізда після 5 тижнів.
Підвиди Редагувати
Загалом виділяють 14 підвидів Buteo jamaicensis, які різняться за розмірами і забарвленням:
- B. j. jamaicensis,
- B. j. alascensis,
- B. j. borealis,
- B. j. calurus,
- B. j. costaricensis,
- B. j. fuertesi,
- B. j. fumosus,
- B. j. hadropus,
- B. j. harlani,
- B. j. kemsiesi,
- B. j. kriderii,
- B. j. socorroensis,
- B. j. solitudinus,
- B. j. umbrinus.
Посилання Редагувати
- BirdLife International (2012). Buteo jamaicensis: інформація на сайті МСОП (версія 2013.2) (англ.) 26 листопада 2013
- Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- . Encyclopedia of Life. Архів оригіналу за 7 червня 2015. Процитовано 25 травня 2015.
- Bezener, Andy. Birds of Ontario — Edmonton: Lone Pine Publishing, 2000. — P. 97. ISBN 978-1-55105-236-6
- . Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 26 травня 2015.
- Vanner, Michael. A Field Guide to the Birds of Northern America. Paragon Books Publishing, 2006. — P. 69. ISBN 1-40546-308-2
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Buteo jamaicensis |
| Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |