Калка́н (тур. kalkan — «щит») — круглий щит, типовий в XVI—XVIII століттях для Персії, Османській імперії, Кримського ханства та Середньої Азії, а також побутував у Східній Європі: Речі Посполитій, Московії, Угорщині та на теренах нинішньої України. Схожі щити застосовувалися на сході до Кореї і Китаю, їх поширення пов'язане з монгольським впливом.
Калкан плели з пруття, яке спліталися в концентричні кола навколо каркаса, таким чином, утворюючи опуклу, конічну форми. Потім конструкцію обплітають кольоровими нитками. У центрі щити забезпечувалися залізним умбоном, а іноді додатково посилювалися накладками, які зазвичай закривали заклепки. У результаті виходила легка і міцна конструкція. Діаметр щитів становив 40-70 см. Під час бою їх долонею долонею по лямку.
Ще один спосіб використання — легка кіннота при нападі обстрілює ворога з луків, зав'язуючи короткий бій і відступає. Калкан у таких вершників знаходиться на спині, захищаючи її від стріл чи вогнепальної зброї противника.
Під впливом калканів в Азії з'явилися аналогічні, але трохи менші щити, зроблені з товстої шкіри замість сплетених прутів.
До XVIII століття їх використання, в зв'язку з розвитком вогнепальної зброї та зменшення ролі холодного, припиняється. Однак в Середній Азії навпаки, це призвело до появи повністю закованих металом і суцільнометалевих щитів, що існували до другої половини XIX століття.
Примітки Редагувати
- Солнцев, Ф. Г. «Древности Российского государства»
- . Архів оригіналу за 29 вересня 2016. Процитовано 5 січня 2021.
- С. П. Орленко (Москва). РУССКИЕ ЩИТЫ ОРУЖЕЙНОЙ ПАЛАТЫ XVII ВЕКА
- ЗБРОЯ КОЗАКІВ — ЧАСТИНА 3 — ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЗБРОЮ. Чи використовували тоді луки. Kozak Media
Джерела Редагувати
- Л. А. Бобров, Ю. С. Худяков «Защитное вооружение среднеазиатского воина эпохи позднего средневековья». РГНФ N 01-01-00289а.
- PWN Leksykon: Wojsko, wojna, broń, Wydawnictwo Naukowe PWN, Warszawa 2001, ISBN 83-01-13503-9
- М. Цурцумия. Эволюция средневековых щитов, укрепленных металлом. Военная археология. Сборник материалов научного семинара Российская академия наук. Институт археологии выпуск 4. М. — 2018