Заслу́жений лісівни́к Украї́ни — державна нагорода України — почесне звання України, яке надається Президентом України відповідно до Закону України «Про державні нагороди України». Згідно з Положенням про почесні звання України від 29 червня 2001 року, це звання присвоюється:
| Заслужений лісівник України | |
| Країна | Україна |
|---|---|
| Тип | почесне звання України нагрудний знак |
| Вручається: | працівникам лісового господарства |
| Підстава | за вагомий особистий внесок у розвиток галузі, досягнення високих показників у праці, високу професійну майстерність. |
| Статус | вручається |
| Нагородження | |
| Засновано: | 17 вересня 1999 |
| Нагороджені: | |
| Черговість |
| працівникам лісового господарства за вагомий особистий внесок у розвиток галузі, досягнення високих показників у праці, високу професійну майстерність |
Історія нагороди Редагувати
- 28 вересня 1992 року Президія Верховної Ради України постановила погодитися з пропозицією Комісії Верховної Ради України у питаннях екології та раціонального природокористування про встановлення в Україні почесного звання «Заслужений лісівник України» і внести проєкт Закону України з цього питання на розгляд Верховної Ради України.
- 27 лютого 1995 року Президія Верховної Ради України вирішила зняти з розгляду ряд проєктів законодавчих актів, що втратили актуальність або прийняття яких на той час не викликалося необхідністю, у тому числі проєкт Постанови Верховної Ради України про встановлення почесного звання «Заслужений лісівник України».
- 17 вересня 1999 року Президент України Л. Д. Кучма Указом № 1191/99 встановив відзнаку Президента України — почесне звання «Заслужений лісівник України».
- 30 жовтня 1999 року Указом Президента України № 1412/99 були затверджені Положення про відзнаку, Опис нагрудного знака та зразок посвідчення.
- 16 березня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про державні нагороди України», у якому була встановлена державна нагорода України — почесне звання «Заслужений лісівник України». Було установлено, що дія цього Закону поширюється на правовідносини, пов'язані з нагородженням осіб, нагороджених відзнаками Президента України до набрання чинності цим Законом; рекомендовано Президентові України привести свої укази у відповідність із цим Законом.
- 29 червня 2001 року Указом Президента України № 476/2001 було затверджене Положення про почесні звання України та Опис нагрудного знака до почесного звання; укази № 1191/99 та № 1412/99 були визнані такими, що втратили чинність.
Заслужений лісовод УРСР Редагувати
4 грудня 1958 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР було встановлено почесне звання Заслужений лісовод Української РСР для спеціалістів лісового господарства, які домоглися визначних успіхів у розвитку лісоводства. Це звання проіснувало до 15 листопада 1988 року, коли воно було скасовано Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про внесення змін у систему почесних звань Української РСР»; згідно з указом, звання зберігало свою силу для осіб, яким воно було присвоєно до його видання.
Примітки Редагувати
- Постанова Президії Верховної Ради України № 2630-XII від 28 вересня 1992 року «Про подання Комісії Верховної Ради України у питаннях екології та раціонального природокористування»
- Постанова Президії Верховної Ради України № 120/95-ПВ від 27 лютого 1995 року «Про зняття з розгляду проектів деяких законодавчих актів»
- Указ Президента України № 1191/99 від 17 вересня 1999 року «Про встановлення відзнаки Президента України - почесного звання "Заслужений лісівник України"»
- Указ Президента України № 1412/99 від 30 жовтня 1999 року «Про затвердження Положення про відзнаку Президента України - почесне звання "Заслужений лісівник України", Опису нагрудного знака та посвідчення»
- . Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 23 вересня 2011.
- Указ Президента України № 476/2001 від 29 червня 2001 року «Про почесні звання України»
Джерела Редагувати
- Табачник Д., Безгін І., Бузало В., Дмитрієнко М., Курас І., Куценко В., Яковлєва Л. Нагороди України. Історія, факти, документи. — К. : фірма "ARC-Ukraine", 1996. — Т. 2. — 344 с. — ISBN 966-7127-10-9.