Закон Вакернагеля — правило, сформульоване швейцарським мовознавцем Якобом Вакернагелем щодо позиції ненаголошених слів в праіндоєвропейській мові.
Згідно з цим правилом, слабо- і ненаголошені слова (так звані клітики) примикали до слів під наголосом і займали друге місце в реченні. Граматичний клас першого (наголошеного) члена речення не був фіксований. Це явище (ненаголошені займенники і частки на другому місці в реченні) можна спостерігати частково і в інших сучасних індоєвропейських мовах, зокрема багатьох слов'янських (наприклад в чеській) та французькій (в останній як вторинне явище), а раніше — в литовській писемності, іноді між префіксом і основою слова, наприклад išmitrauk (витягни мене), в даний час використовується з ударним займенником ištrauk mane. Подібні конструкції, особливо з великою кількістю клітик, типологічно починають нагадувати полісинтетичні мови.
Посилання Редагувати
- Закон Вакернагеля // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 197. — ISBN 978-966-439-921-7.
- N. Adams. Wackernagel's law and the position of unstressed personal pronouns in classical Latin (англ.). University of Manchester. Архів оригіналу за 10 квітня 2012. Процитовано 9 січня 2015.